7. Низька конкурентоспроможність української продукції, фізична і моральна зношеність основних фондів; високий рівень податків; нераціональність системи управління рухом товарів (часто товари проходять від виробника до споживача через 5–6 посередників).
8. Відсутність стратегічних орієнтирів, державного контролю за зовнішньоекономічною діяльністю призвели до хаотичного вивозу українських товарів, створення криміногенної обстановки навколо експорту та імпорту найбільш ефективних груп товарів (нафта і нафтопродукти, чорні метали, продовольчі товари тощо); втрати країною валютних коштів; невиправданої конкуренції між українськими учасниками зовнішньоекономічної діяльності, демпінгової торгівлі.
9. Статистика українського ринку не встигає за економічними нововведеннями, діяльність економічних суб’єктів слабо представлена в ін формаційних службах, не розвинена сітка установ по наданню інформаційних послуг. В результаті багато іноземних фірм стримано ідуть на контакти з регіонами України, їх не влаштовує постійна невідомість і ризикованість.
Таким чином, досягнутий рівень розвитку українського ринку диктує специфічні завдання стратегічного маркетингу. Вони можуть диференціюватись відносно різних регіонів, але суть їх повинна бути єдиною: пошук власних шляхів, які забезпечили б потрібну для соціально–економічних відносин повноту і надійність інформації та умови для успішного її застосування при реалізації означеної стратегії регіону в контексті формування системи життєзабезпечення населення.
Реалізація такої стратегії пов’язана з чітким визначенням головного в понятті “регіональний маркетинг”, яке, на нашу думку, полягає в тому, що в ролі власника продукції (послуг) виступають регіональні органи влади, а держава лише забезпечує збалансування соціально-економічних інтересів регіонів у процесі здійснення маркетингових заходів. Особливо це стосується ролі стратегічних ресурсів, до яких належать природні ресурси та дешева робоча сила. В цьому контексті треба звернути увагу на Поліські регіони, природнокліматичні та трудові ресурси яких можуть бути більш ефективно використані саме за допомогою держави.
Якщо до стратегічних ресурсів додати розміщення регіону, його ринкову інфраструктуру та науково–технологічний потенціал, то всі ресурси разом складають предмет регіонального маркетингу в контексті формування умов життєзабезпечення населення. Виходячи з методології та загальних принципів стратегічного менеджменту і особливостей стосовно нашої держави та її регіонів і керуючись методичними підходами до стратегічного планування розвитку окремих територій, спробуємо обґрунтувати основні засади такої політики у формі регіональної економічної програми, а саме – визначити мету, призначення, стратегічні цілі і завдання такої програми у розрізі територіальних і галузевих пріоритетів, базові принципи її побудови та деякі організаційно–економічні заходи реалізації.
Мета програми обумовлюється відсутністю значних позитивних результатів економічної трансформації регіону і полягає в тому щоб:
по-перше, зупинити негативні тенденції соціально–економічного розвитку регіону, особливо у соціальній сфері;
по-друге, використовувати специфічні особливості народногосподарського комплексу регіону для його повноцінного входження в міжрегіональний, прикордонний, міжгалузевий, міжвидовий поділ праці;
по-третє, досягти конкретних позитивних результатів господарювання в окремих територіях регіону, сферах, галузях, фірмах та підприємствах.
Виходячи з мети програми, принципами її побудови слід визначити:
- довготерміновий характер програми (10–15 років);
- конкретність та логічна послідовність соціальних, економічних та політичних заходів її реалізації;
- визначеність результатів на кожному етапі реалізації та можливість її швидкої зміни при виявленні негативних економічних показників розвитку регіону;
- формування позитивного настрою широких верств населення щодо розуміння та виконання даної програми;
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.