Економічно обгрунтовані тарифи на підприємствах ЖКГ. Розглянуто нормативно-методичні основи ціноутворення в житлово-комунальному господарстві, страница 7

·  Метод встановлення граничного рівня ціни;

·  Метод встановлення граничного рівня доходу;

·  Метод плаваючої шкали;

·  Метод умовної конкуренції;

·  Метод часткового коректування витрат;

·  Метод регулювання шляхом ряду заохочувальних заходів;

·  Метод цивільного заохочення;

·  Гібридні схеми.

Розглянемо коротко кожний із цих методів.

Метод встановлення граничного рівня ціни, особливостями якого є те, що регулятивний орган установлює тариф, з якого починається дія цього методу, тобто визначається перша цінова межа. Також цей орган може не встановлювати тарифи на кожен вид послуг окремо, а встановлювати його на групу послуг, які поєднуються по певній ознаці в так називані «кошики»; дозволити автоматичне регулювання тарифів на певний коригувальний показник; установлювати інтервал часу, через який тарифи повинні переглядатися. Підприємство зацікавлене в підвищенні ефективності діяльності, оскільки при цьому умові прибуток, що організація одержує понад установлений рівень, вона залишає в себе.

Метод встановлення граничного рівня доходів регулює рівень доходів, які може одержати підприємство. Суть його полягає в тім, що регулятивний орган стимулює підприємство до максимізації прибутку за рахунок зниження витрат і дозволяє підприємству вільно розпоряджатися отриманої завдяки цьому економією. Формула для визначення граничного рівня доходів для кожного року має такий вигляд:

R = (R + CGA + ∆Cust)*(1 + RPI - X +/-Z)

R – установлений регулювальним органом максимальний рівень доходів;

CGA – коригувальний фактор, що відображає рівень доходів розраховуючи на один споживача;

∆Cust – зміна кількості споживачів у порівнянні з попереднім роком;

X – фактор ефективності;

Z – коригувальний фактор на форс-мажорні обставини.

Однак при встановленому граничному рівні доходів зменшення рівня реалізації може використатися як метод зменшення витрат, що може приводити до збільшення тарифів. Із цієї причини даний метод у міжнародній практиці вважається недостатньо ефективним.

Метод плаваючої шкали укладається в тім, що підприємствам дозволяють діставати прибуток у розмірі, що визначається встановленими межами норми прибутку. Інакше кажучи, фактична норма прибутку може мінятися тільки в межах якогось коридору, але тариф при цьому не коректується. Якщо фактична норма прибутку виходить за встановлені рамки, то набуває чинності механізм розподілу прибутку й перегляду тарифів. Формула спрощеному виді відображає механізм регулювання по методу плаваючої шкали:

r = k - ? (k-r*)

r – встановлена норма прибутку на період регулювання;

k – фактична норма прибутку в попередньому періоді;

r* - орієнтир норми прибутку (верхня її межа);

 λ – коефіцієнт розподілу прибутку.

Цей метод регулювання може застосовуватися разом з методом регулювання шляхом установлення граничного рівня ціни або граничного рівня доходу. Він є досить складним з погляду його впровадження, оскільки жадає від регулювального органа твердого контролю за рівнем витрат і прибутку.

Суть методу умовної  конкуренції укладається в порівнянні підприємства,  ціни якого регулюються, із групою подібних підприємств.

Формула показує основні елементи, які враховуються при визначенні тарифів по методу умовної конкуренції:

P = άC + (1 -ά)Σ (f C*)

P – граничний рівень ціни для компанії;

ά – частка, що займає фірма в загальній масі відібраних підприємств;

C – витрати компанії, розраховуючи на одиницю послуг;

f – «ваги» (по доходу або кількісних показниках) для групи компаній;

C* - питомі витрати (або ціна) для групи подібних компаній.

Основним  недоліком методу, на думку автора, є складність одержання необхідної інформації для порівняння підприємств між собою, а також обмежені можливості коректування даних по кожній компанії з метою порівняння підприємств, які фактично існують в умовах діяльності кожної з компаній.