У даний час позивач (позивні “Є”) здійснює мовлення на підставі ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення серії 00 № ** від 6 листопада 2002 р. (територія розповсюдження програм – м. Київ, вид мовлення – звукове, частота мовлення – 107,0 МГц у м. Києві).
Тим часом, використання позначень “Є” та “Е” в радіомовленні в Україні здійснювалось з 1995 р. і здійснюється до цього часу не тільки позивачем, але й іншими особами, зокрема, АТ “АРТК “Г”, м. Одеса; ТОВ “ТРК “С”, м. Дніпропетровськ; ТОВ “РМ”, м. Донецьк; ТОВ “ТРК “З”, м. Київ; ЗАТ “С“У” у м. Запоріжжя та інш. Цим радіомовним організаціям надано право використовувати позначення “Є” за угодами із ЗАТ “Е”, м. Москва (юридична особа за законодавством Російської Федерації), а знак для товарів і послуг “Е” за субліцензійними договорами, укладеними із ЗАТ “С“У”, що підтверджується наданими третьою особою доказами (договори, угоди, листування тощо), які залучено до матеріалів справи.
Відповідно до договору комерційної концесії від 18 червня 2002 р. на території України мережею мовників здійснюється розповсюдження цілодобової інформаційно-музикальної радіопрограми “Є” виробництва ЗАТ “Е”, м. Москва.
У свою чергу, надані позивачем на підтвердження обґрунтованості своїх вимог договори про проведення рекламних кампаній та про спонсорство, витяг із “Золотої книги української еліти”, довідки щодо обсягу продаж та рекламної кампанії, дипломи, відомості щодо рейтингів радіостанцій, хоча і свідчать про його активну господарську діяльність, але не містять відомостей щодо єдиної усталеної форми позначень “Є” та “Е”; їх конкретних ідентифікуючих ознак та визначеного класу товарів або послуг, за якими вони використовувалися.
За таких обставин, на думку апеляційного суду, надані відомості є доказами певної відомості самого позивача, але не його знаків для товарів і послуг.
Також з урахуванням розбіжностей у предметах позовів не може бути підставою для задоволення вимог позивача щодо визнання його знаків добре відомими і посилання на рішення господарського суду м. Києва від 12 червня 2003 р. у справі № 12/274, яке до того ж скасовано постановою Вищого господарського суду України від 20 квітня 2003 р.
Необґрунтовано, як на підставу для задоволення позову, місцевий суд послався на подану 21 липня 1998 р. ЗАТ “Д” заявку про реєстрацію як знака для товарів і послуг позначення “Е”, позаяк відповідно до висновку Укрпатенту від 6 серпня 2002 р., затвердженого Державним департаментом інтелектуальної власності 6 серпня 2002 р., за результатами кваліфікаційної експертизи позивачеві відмовлено у реєстрації комбінованого позначення із використанням словесного елемента “Е” для послуг 35, 38, 41 класів МКТП (заявка № *** від 21 липня 1998 р.) на підставі п. 1 ст. 5, п. 3 ст. 6 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, тому що воно є схожим настільки, що його можна сплутати з словесним позначенням “Е”, раніше зареєстрованим в Україні на ім'я “Ф”, (міжнародна реєстрація).
До того ж щодо посилання на недобросовісні дії “Ф” слід зазначити, що міжнародна реєстрація знака для товарів і послуг “Е” на ім'я “Ф” була здійснена із дотриманням встановленого порядку і задовго до початку використання цього позначення позивачем, тоді як посилання позивача на недобросовісність такої реєстрації є декларативними і не підтверджені належними доказами.
Також декларативним і необґрунтованим є і зазначення місцевого суду у рішенні про те, що з боку “Ф”, “С” мали місце недобросовісні дії у користуванні виключним правом на знак для товарів і послуг “Е”, оскільки невикористання знака протягом певного часу або заборона іншим особам його використовувати є частиною права власника на знак та не є доказами недобросовісності.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.