Поняття та система конституційно-правового механізму захисту людиною своїх прав, страница 6

Механізм охорони прав людини містить заходи по профілактиці правопорушень, для утвердження правомірної поведінки особи.

Механізм захисту прав людини містить заходи, що ведуть до відновлення порушених прав неправомірними діями і відповідальності особи, яка вчинила ці правопорушення.

У випадку порушення прав особи без їх відновлення, а також юридичної відповідальності з боку правопорушника правові гарантії механізму захисту прав людини не можуть вважатися такими, які повністю були втілені. Заходи захисту – первинна захисна реакція на сам факт відхилення від охоронних заходів, що має завданням спонукати зобов’язану особу виконувати зобов’язання, що покладені на неї законом або договором. Завдання юридичної відповідальності полягає у покладенні нового юридичного обов’язку терпіти обмеження, нести правовий збиток.

Без можливості захисту прав охорона прав буде неповною. Захист  - це найбільш дієва охорона,  друга її ступінь¹.

_______________________________________

Конституційне право України/ за ред. В.Ф. Погорілка – К.: Наукова думка, 2002. – с. 315 - 318

4. Форми захисту прав людини.

Форми захисту прав людини можна представити у вигляді наступної таблиці:

4.1. Загальносудова форма захисту.

Право громадян на судовий захист закріплене у ст. 10 Загальної декларації прав людини, у відповідності до якої воно знайшло своє відображення у ст. 55 Конституції України 1996 р. У відповідності до цієї статті, кожному гарантується право на оскарження у суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Посадовий осіб. Після застосування усіх національних засобів правового захисту громадянин вправі звертатися за захистом своїх прав та свобод до відповідних міжнародних судових установ або у відповідні органи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Судовий захист – необхідна і ефективна гарантія реальності прав, свобод і обов’язків людини і громадянина.

4.2. Адміністративна форма захисту.

Адміністративна форма захисту прав відбувається шляхом розгляду прав громадян у вищестоящих органах виконавчої влади. У якості першопочаткової інстанції розгляду претензії до адміністрації громадянин може вибрати або орган виконавчої влади або суд. Громадянин вправі звернутися до суду, якщо він виявився незадоволеним результатами розгляду його справи державними органами, підприємствами, громадськими об’єднаннями.

На жаль, в Україні, як і в інших країнах СНГ, судовий порядок захисту прав громадян довгі роки залишався виключним. Він застосовувався у випадках прямо передбачених законом. При відсутності прямої вказівки у законі про право на судовий захист, громадянин вимушений був звертатися до вищестоящих   органів держави.

Звичайно, у якості  органів захисту прав громадян суд і адміністрація несумісні, особливо в умовах командно-адміністративної системи. Адміністративний (управлінський) порядок розгляду скарг не придатний для такого захисту. Судовий захист, особливо за наявності незалежної судової системи набагато об’єктивніший, кваліфікованіший, безпристрасніший ніж адміністрація.

4.3. Адміністративно-судова форма захисту.

Адміністративно-судова система захисту склалась у багатьох європейських країнах: Франція, Германія, Іспанія, Швейцарія). Вона характеризується створенням спеціальних судів для вирішення спорів за індивідуальними адміністративними справами, які виникають у сфері функціонування органів управління внаслідок неправомірних дій їх службовців. У Германії адміністративний суд наділений перед усім функцією забезпечення судового захисту громадян, тоді як у Франції його основним завданням є здійснення об’єктивного контрою (перевірки) норми, що застосовується. Тому у адміністративно-судовій формі захисту виділяють її „германський тип”.

Адміністративні суди входять до єдиної судової системи, підкоряються лише закону, незалежні у правосудній діяльності як від адміністративних органів, так і від загальних судів.  В Україні вже давно вирішується питання щодо запровадження адміністративних судів для вирішення публічно-правових спорів неконституційно-правового характеру.

4. Інститут „омбудсманів”.