Конвенція про охорону природи в Південній частині Тихого океану 1986 р.
Ці багатосторонні угоди регулюють, переважно на регіональній основі, широке коло питань, що стосуються, зокрема, створення резерватів і національних парків, обмежень на лов тварин і ведення полювання на них, вивозу тварин з охоронюваних районів.
Значною віхою в розвитку міжнародного екологічного права з'явилося прийняття двох глобальних угод - Конвенції про охорону всесвітньої і природної спадщини 1972 р. і Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під погрозою зникнення, 1973 р. Перша угода має на меті забезпечити створення ефективної системи колективної охорони пам'ятників природи, наприклад унікальних природних комплексів, районів знаходження зникаючих тварин і рослин. Друга угода встановлює обмеження і вводить міри контролю над міжнародною торгівлею зникаючими видами рослинного і тваринного світу з метою недопущення надмірної експлуатації таких видів флори і фауни.
У природі є деякі види тварин, що у процесі своєї життєдіяльності перетинають границі держав. Ці види іменуються мігруючими. Для захисту таких тварин у 1979 р. у Бонні була прийнята Конвенція про охорону мігруючих видів диких тварин. У додатках до Конвенції дається перелік видів мігруючих тварин, що знаходяться під погрозою зникнення, а також указуються ті види, у відношенні яких зацікавлені держави можуть укласти спеціальні угоди. Існують також конвенції, спрямовані на охорону мігруючих птахів, забезпечення для таких птахів сприятливого середовища знаходження[9].
Економіка багатьох держав має значний сектор, що базується на видобутку і переробці живих ресурсів морів і океанів. У зв'язку з постійним удосконалюванням засобів розвідки і видобутки живих ресурсів моря виникла необхідність регулювання цього виду діяльності людини. Загальні норми, що відносяться до такого регулювання, містяться в Конвенції про відкрите море 1958 р. і Конвенції про рибальство й охорону живих ресурсів відкритого моря 1958 р. Надалі вони були розвинуті в Конвенції ООН по морському праву 1982 р., Розділ 2 Частини VII («Відкрите море») якої присвячений збереженню живих ресурсів відкритого моря і управлінню ними.
Названі міжнародно-правові акти виходять з того, що держави і їхні громадяни мають право займатися рибальством у відкритому морі (свобода рибальства), дотримуючи при цьому норми міжнародних договорів і з огляду на інтереси прибережних держав. Держави зобов'язані вживати необхідних заходів і співробітничати одна з одною з метою збереження живих ресурсів відкритого моря.
Загальні положення універсальних конвенцій конкретизуються в спеціальних угодах про використання і збереження живих ресурсів відкритого моря, що найчастіше носять регіональний характер. До угод такого роду також відносяться Міжнародна конвенція про збереження атлантичних тунців
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.
