Співвідношення міжнародного публічного права з міжнародним приватним правом. Рада Європи та її основні органи

Конвенція про охорону природи в Південній частині Тихого океану 1986 р.

Ці багатосторонні угоди регулюють, переважно на регіональній основі, широке коло питань, що стосуються, зокрема, створення резерватів і національних парків, обмежень на лов тварин і ведення полювання на них, вивозу тварин з охоронюваних районів.

Значною віхою в розвитку міжнародного екологічного права з'явилося прийняття двох глобальних угод - Конвенції про охорону всесвітньої і природної спадщини 1972 р. і Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під погрозою зникнення, 1973 р. Перша угода має на меті забезпечити створення ефективної системи колективної охорони пам'ятників природи, наприклад унікальних природних комплексів, районів знаходження зникаючих тварин і рослин. Друга угода встановлює обмеження і вводить міри контролю над міжнародною торгівлею зникаючими видами рослинного і тваринного світу з метою недопущення надмірної експлуатації таких видів флори і фауни.

У природі є деякі види тварин, що у процесі своєї життєдіяльності перетинають границі держав. Ці види іменуються мігруючими. Для захисту таких тварин у 1979 р. у Бонні була прийнята Конвенція про охорону мігруючих видів диких тварин. У додатках до Конвенції дається перелік видів мігруючих тварин, що знаходяться під погрозою зникнення, а також указуються ті види, у відношенні яких зацікавлені держави можуть укласти спеціальні угоди. Існують також конвенції, спрямовані на охорону мігруючих птахів, забезпечення для таких птахів сприятливого середовища знаходження[9].

Економіка багатьох держав має значний сектор, що базується на видобутку і переробці живих ресурсів морів і океанів. У зв'язку з постійним удосконалюванням засобів розвідки і видобутки живих ресурсів моря виникла необхідність регулювання цього виду діяльності людини. Загальні норми, що відносяться до такого регулювання, містяться в Конвенції про відкрите море 1958 р. і Конвенції про рибальство й охорону живих ресурсів відкритого моря 1958 р. Надалі вони були розвинуті в Конвенції ООН по морському праву 1982 р., Розділ 2 Частини VII («Відкрите море») якої присвячений збереженню живих ресурсів відкритого моря і управлінню ними.

Названі міжнародно-правові акти виходять з того, що держави і їхні громадяни мають право займатися рибальством у відкритому морі (свобода рибальства), дотримуючи при цьому норми міжнародних договорів і з огляду на інтереси прибережних держав. Держави зобов'язані вживати необхідних заходів і співробітничати одна з одною з метою збереження живих ресурсів відкритого моря.

Загальні положення універсальних конвенцій конкретизуються в спеціальних угодах про використання і збереження живих ресурсів відкритого моря, що найчастіше носять регіональний характер. До угод такого роду також відносяться Міжнародна конвенція про збереження атлантичних тунців