В юридичній науці для подолання прогалин у законодавстві, які не можуть бути усунуті шляхом логічного тлумачення, зокрема за допомогою висновків від протилежного, пропонується застосовувати закон за аналогією.
Постановка питання про застосування до аналізованих відносин за аналогією положень глави 26 (Право спільної власності) ЦК України допускається окремими науковцями, виходячи з їхніх поглядів на юридичну природу прав на торговельну марку. Так, в одному з коментарів до ЦК України зазначається: «Якщо торговельна марка належить кільком власникам, то користування нею визначається угодою між ними»[8].
Однак застосування за аналогією закону повинно ґрунтуватись на тотожності правовідносин та однорідності законодавчих підходів до висвітлення ключових аспектів предмету регулювання, що дозволяє зробити припущення про те, що і в неврегульованих питаннях законодавець застосовував би тотожні підходи.
Тому можливість застосування до відносин спільного володіння виключними правами інтелектуальної власності законодавчих положень про відносини співвласності потребує детального розгляду.
Специфіка торговельної марки як об'єкта виключних прав інтелектуальної власності дозволяє зробити висновок про те, що спільне володіння правами на неї не може встановлюватись із виділенням часток, оскільки даний об'єкт є нематеріальним, а всі правоволодільці - рівні у своїх правах та обов'язках.
Своєю чергою, розглядаючи феномен спільної власності Суханов Є. О. зазначав, що учасники спільної сумісної власності володіють рівними правами (а не частками) на спільне майно, хоча і ніхто з них не має визначеної, конкретної частки в праві на майно.
Тобто якщо і було б можливим застосування за аналогією до аналізованих правовідносин положень, що регулюють відносини спільної власності, то це було б можливим лише в тій частині, яка стосується відносин спільної сумісної власності.
Із зазначених міркувань доцільно звернутись до правового регулювання порядку здійснення права спільної сумісної власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. При цьому у разі вчинення одним зі співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (абз. 3 ч. 2 ст. 369 ЦК України).
Якщо йдеться про розпорядження спільною сумісною власністю подружжя, то слід звернутись до ст. 65 Сімейного кодексу України, зі змісту ч. 3 якої випливає, що для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Наведені вище законодавчі положення дозволяють дійти наступних узагальнень. При регулюванні відносин щодо здійснення правомочностей спільної власності законодавець визначив правила, по-перше, презюмування згоди співвласників на укладання договорів про розпорядження об'єктом спільної власності одним із співвласників; по-друге, визначення письмової і нотаріально посвідченої форми такої згоди щодо укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації; по-третє, визначення письмової форми для договорів про розпорядження цінним майном, що є у спільній власності подружжя[9].
На погляд Н.Іваницької, застосування аналогії до закону, тобто вищевикладених положень щодо спільної сумісної власності до відносин спільного володіння майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку, можливе лише в такій частині.
Якщо торговельна марка зареєстрована на ім'я подружжя, то в такому разі можливо застосувати за аналогією положення ст. 65 Сімейного кодексу України, що розпорядження цінним майном (видається, що виключні майнові права на торговельну марку слід вважати цінними) має відбуватись з отриманням у письмовій формі згоди іншого з подружжя.
Пряме застосування цього положення є неможливим через те, що поняття майна, виходячи зі змісту ст. 190 ЦК України, не охоплює майнові права інтелектуальної власності.
В решті законодавчі положення про спільну власність застосовуватись за аналогією до аналізованих відносин не можуть, виходячи з такого.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.