У цілому заповідальна свобода згідно кодексу була обмежена. Тим самим гарантувалися права дітей на майно. За заповітом спадкодавець міг розпоряджатися половиною майна, якщо мав одну дитину, чвертю - при двох дітях. Спадкування за законом припускало дотримання принципу первородства. Майно переходило спадкоємцям при наявності родичів до 12-го ступеня. І тільки в разі відсутності таких успадковувала вдова чи вдовець. Право на спадщину мали позашлюбні діти в розмірі однієї третини від частки законної дитини. (13)
Характерно рисою французького національного права є виділення в самостійну галузь торгового права. У 1807 р. був виданий французький Торговий кодекс, що базувався на ордонансах Людовика XIV «ПРО сухопутну торгівлю» (1673 р.) і «ПРО морську торгівлю» (1681 р.). Структурно кодекс складається з чотирьох книг, у які входять:
1. Загальна частина, що містить норми права, у яких визначаються суб'єкти торгівлі, статус біржі, посередника і т.д.
2. Норми морської торгівлі.
3. Положення про неспроможність і банкрутство.
4. Торгова юрисдикція.
Торговий кодекс, на відміну від Цивільного, уособлював собою звертання до минулого архаїчного законодавства. Тому багато із закріплених тут норм, перестали діяти і були доповнені новими нормативними актами. У 1806 р. був виданий Цивільно-процесуальний кодекс Франції, що також ґрунтувався на середньовічному ордонансі 1667 р.
Значний розвиток континентальної системи буржуазного права в другій половині XIX ст. був пов'язаний з Німеччиною. Після об'єднання країни під владою Пруссії гостро відчувалася відсутність єдності права в державі. У федеральних землях діяли свої цивільні і кримінальні закони, що відрізнялися надзвичайною строкатістю правового регулювання. Водночас для всіх німецьких територій було характерно використання рецепцированих норм римського приватного права і католицького права в області регулювання майнових відношень.
Цепослужило основою для німецьких кодификацій кінця XIX ст.
Найбільш важливою з них є Німецьке цивільне укладення, що розроблялося 26 років і набрало сили в 1900 р.
У загальній частині Укладення визначалася сутність правоздатності і дієздатності фізичних осіб. Повна дієздатність наступала з 21 року, обмежена інститутом законного представника (опікуна) - із 7 років. Підставою для обмеження дієздатності признавалося також слабоумство й алкоголізм. Характерною відмінністю Укладення від кодексу Наполеона було визнання юридичної особи суб'єктом правовідносин. Серед таких в Укладенні називалися товариства і установи.
До першого типу відносилося об'єднання громадян, "яке не має на меті ведення господарського підприємства". Такі товариства вносилися лише в реєстри відповідних судів, яким вони підлягали як юридичні особи. Для реєстрації товариств, що займалися господарською діяльністю, була потрібна крім того відповідна концесія союзної держави.
До другого типу відносилися заснування, що утворювалися в результаті волевиявлення приватних осіб на основі виділення ними свого майна. Створення установи також потребувало затвердження союзної держави. За органами влади залишалося право закриття або перепрофілювання установи, «якщо вона стала загрожувати суспільним інтересам» (13).
Визначення права власності по Укладенню також відрізнялося від кодексу Наполеона. В його змісті чітко різнилася власність на нерухомість і рухомі речі. Німецький законодавець зазначив, що «власник владний обертатися з річчю за своїм розсудом і усувати інших від усякого на її впливу». Обмеженням права власності на річ могли бути тільки закони або права третіх осіб.
Права земельного власника поширювалися на простір, що знаходиться на поверхні ділянки і на її надра. Власник міг потребувати, «щоб на суміжних ділянках не зводилися або зберігалися спорудження», що будуть робити «неприпустимий вплив на його ділянку» (14).
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.