Місце історії держави і права зарубіжних країн у системі історичних і юридичних наук, страница 5

До числа знаменитих реформаторів Стародавнього Світу відносять афінського архонта Солона, який видав нові закони поліса в 594 р. до н.е., та його наступника Клісфена - в 509 р. до н.е., римських рекса Сервія Тулія (VI ст. до н.е.), консула Марія (107 р. до н.е.), трибунів Тіберія і Гая Гракхов (2 ст.), імператорів Діоклетіана і Константина (3 ст.) та багато інших.

В класичний римський період нормативні акти імператорської влади (конституції)-по області і напрямку дії вже поділяються на різноманітні види: едикти, рескрипти, декрети, мандати.

4) Політико-правові вчення стародавніх авторів.

Серед праць староєгипетських авторів можна виділити "Поучение Птаххетепа", чиновники фараона Айсеса (2690 - 2625 рр. до н.е.), де був сформульований принцип рівності вільних від народження людей, змістом життя яких являється щастя.

Ідеї обмеження влади правителя за допомогою благородних законів, етичного використання державної влади, єдності людей в дотримані земних законів, підкорених небу як вищій справедливості, знайшли відображення в старокитайських склепінні пісень Ші-Цзін та політико-правових школах Лао-Цзи (VI ст. до н.е.), Конфуиія (551-479 рр. до н.е.).

Державно-правові процеси старогрецького суспільства наглядно відображає його політико-правова думка, яка признавала всезагальність звичайних прав людини, допускала можливість переходу раба у стан вільних. Разом з тим, в концепціях мислителів Стародавньої Греції оправдовувалася обмеженість об'єму правоздатності та кільця правосуб'єктності населення полісів. Такої точки зору дотримувалися представники різних філософських шкіл "мудреці" Піфагор, Гракліт і Демокріт, софісти Лікофрон і Алкідам Елейський, логіки Сократ і Платон, емпірикь Аристотель і Полибій.

Теоретичні основи ті наукові методи елліністичної культури, створенні на базі старогрецької філософії, були сприйняті і розвиненні староримською політико-правовою думкою, значним досягненням якої стало створення самостійної науки юриспруденції. Цікаво висловився про спадкоємність грецької та римської політико-правових шкіл історик християнської церкви М. Поснов: ". якщо греку був. присущ філософський геній, то римлянину юридичний., вони були ильні адміністративно-організаторським талантом" (9).

Тому праці римських юристів (Цицерона, Тіберія Корунканія, Катона Старшого, Марка Манілія, Альфена Вара, Публія Муція Сцеволи, Сервія Сульпіція, Руфа, Ульпіана, Гая, Сабіна, Юліана, Прокула, Цельза та ін.) в якості джерела вивчення історії античної держави і права мають особливу цінність. По них можна скласти найбільш повну картину староримського державного життя.

5) Стародавні кодифікації.

Найстародавнішим із правових кодексів, які зараз відомі людству, являється месопотамський збірник "становлений Урнаму, засновника третьої династії Ура (XXI ст. до н.е.).

Приблизно до цього часу відносять сім глиняних табличок, які зберігають норми зобов'язального та сімейного права під назвою "Анна птіщу" ("За його наказами").

Вік правового збірника, який має 60 статей, із Ешнунни (раніше називали Закони Білалами) визначають межами XX ст. до н.е.

Найбільші відкриття століття було зроблено французькими археологами в 1901 р. В еламському місті Сузи (ок. Вавілона) був виявлений бальзатовий стовп, покритий клінописсю. Записаний на ньому збірник законів ввійшло в історико-правову науку як кодекс старовавілонеького царя Хаммурапі (XVIII ст. до н.е.). Він складався з 282 статей (збереглося 247), деякі були встано Іенні з матеріалів бібліотеки ассирійського царя Ашурбанапала. Збірник законів Хаммуриіі вміщує в основному норми кримінального, цивільного і сімейного права.

На стрімкій скалі в місі чку Наурі (35 км. на північ від третьою Нільською порогу) написаний кодекс староєгипетського фараона Сеті ч (1337-1317 рр. до н.е.), який є важливим джерелом свідчень про злочини і покарання того часу (10).

VIII ст. до н.е. датується кодекс царя Бакхориса (Пізній період єгипетської історії), який складається з 40 папірусних завитків, об'єднаних у 8 книг, та характеризує цивільно-правові відносини.