Місце історії держави і права зарубіжних країн у системі історичних і юридичних наук, страница 4

3) Нового часу (XVII / XVIII ст. ст. - кінець XIX / початок XX ст. ст.).

В межах даного періоду звертають увагу, перш за все, на стан основ цивільного суспільства, розвиток парламентаризму і законодавчих гарантій прав людини в країнах Західної Європи і Північної Америки; на соціальні катаклізми в різних регіонах земної кулі, які викликають протиріччя і специфічні процеси в державному житті і правовій регуляції суспільних відносин.

4) Новітнього часу (з початку XX ст. до наших днів).

Серед напрямків вивчення істрико-правових явищ цього періоду, еволюція державного ладу і правових систем країни з демократичним державним режимом; механізм фашистських, авторитарних диктатур Європи, Азії та Латинської Америки 2040 х. рр.; ліквідація колоніальних імперій і виникнення нових держав: демократичні революції кінця 80 - початок 90 х. рр.; розпад Радянського Союзу. В межах вказаних періодів і напрямків, ми і будемо розглядати історію держави і права зарубіжних країн в курсі лекцій і семінарських занять.

Питання IV.

З періодизацією курсу пов'язана систематизація джерел для його вивчення, тобто матеріальних і документальних свідчень, які дозволяють встановлювати історичні факти (слід відрізняти від поняття "джерела права"). При цьому, чим дальше від нас в часі епоха яка вивчається, тим меншою кількістю джерел можна оперувати при її вивченні. Отже, підчас дослідження додержавного стану суспільства, державних інститутів Стародавнього світу використовують археологічні матеріали. Але, особливу цінність представляють письмові джерела, частина з яких також добута археологічним шляхом, а деякі дійшли до нас, передаючись з покоління в покоління. Серед них:

1) Легенди та міфи.

Характерними рисами суспільного мислення Стародавнього Світу були фаталізм і теократизм. "Обожнювання незрозумілих явищ природи і схиляння перед пам'яттю предків племенних вождів-героїв, повсюдне оголошення "богорівними", стало основою для сюжетних ліній цих фантастичних розповідей", - писав радянський філолог Н. Кун (6). Тим самим, із текстів міфів та легенд дослідники черпають відомості про форми державного устрою та правління, характер правових відносин у стародавньому суспільстві.

Наприклад, влада правителя Стародавнього Китаю (Піднебесної), згідно міфів, мала божественний характер. Тільки монарх мав зв'язок з вищими небесними силами. Вавилонські і єгипетські міфи також обожнювали царів, наділяючи їх при цьому правом здійснення земних справ. Найбільшого розвитку міфологія досягнула в античному світі, ставши основою для особливого літературного жанру — старогрецького, а пізніше і староримського епосу. Поеми Гомера "Одисея" і "Іліади", Гесіода "Теогонія", Овідія "Метаморфози", трагедії Єврипіда, Есхіла, Софокла відображають різноманітні факти із державного життя античного суспільства.

Візьмемо хоча б трагедію Есхіла "Евмініди", де докладно описаний судовий процес над Орестом, з якого ми дізнаємося, як здійснювалося обвинувачення підсудного, захист, голосування суддів, оголошення вироку і т. п. (7).

2) Збірники релігійно-моральних норм.

Даний вид джерел дозволяє безпосередньо судити про правові відносини

Стародавнього Світу, так як вони в більшості регулювались розпорядженнями і заборонами, обгрунтованими в цих збірниках.

Отже, староєгипетська "Книга мертвих" вимагала від людини на уявлюваному судовому процесі сказати: "Я не причиняв людям страждання" і дати відповідь за свої дії при житті (8).

Для Стародавньої Індії були характерні драхмасутри і драхмашастри, які складалися різноманітними брахманськими школами. Серед них Гуатама, Баудхаяна, Апастамба,Васшітха, трактат "Артхашастра", автором якого вважають Каутілью, радника правителя Чандрагупти І (IV-III ст. до н.е.).

Про право староєврейського суспільства можна судити за біблійським Старим Завітом і книгами Мойсея (другою, третьою, п'ятою) у вигляді сукупності правил і розпоряджень до релігійних церемоній та обрядів, норм поведінки.

3) Писані правила, встановленні владою правителя.

Найдавнішими з них вважають реформи шумерського царя Уракагіни із Лагаша (XXIV ст. до н.е.).