Місце історії держави і права зарубіжних країн у системі історичних і юридичних наук, страница 3

IIIпитання.

Специфіка предмету і завдань курсу історії держави і права зарубіжних країн, яка заключасться в необхідності не тільки історичного, але й концептуально-теоретичного опису явищ у сфері держави і права. Це викликано також і особлш І їм находженням дисципліни на грані історичних та юридичних наук, що зумовлює своєрідність методології її вивчення. Тому в числі методів (способів і прийомів) дослідження історико-правових проблем зарубіжних держав, застосовують як загальнофілософські, так і спеціальні (конкретно-наукові).

Серед загальнофілософських використовують:

-аналіз, синтез і узагальнення історико-правових фактів;

- історичну аналогію і моделювання на її основі державних і правових процесів (в даному випадку мається на увазі здійснених, для однозначного висвітлення яким не вистачає конкретних фактів в історичних джерелах);

- наукову екстраполяцію (державно-правове прогнозування на основі висновків, зроблених по ходу історичного розвитку).

До спеціальних методів вивчення історії держави і права зарубіжних країн відносять:

- історичний, тобто конкретні хронологічні дослідження виникнення і розвитку держави і права окремих країн, а також виявлення загальних закономірностей і характерних особливостей;

- системно-структурний, який застосовується при дослідженні складних державно-правових систем. Його суть знаходить своє місце у визначенні структурних елементів явища і становлення причинно-наслідкових зв'язків між ними і взаємозалежність, які забезпечують функціонування системи в цілому (наприклад: сословно-представницька монархія, механізм фашистської диктатури, становлення англосаксонської системи права і т. д.); - соціолого-статестичний. який забезпечує істинне пізнання сутності історико-правових явищ у зв'язку з доповненням якісних досліджень кількісними. Метод передбачає використання та логічне узагальнення масових цифрових показників (рівень безробіття в країні, статистика розкриття злочинності, кількість страчених в період революційних дій і т. д.).

При цьому слід відміти, що хороших результатів в досліджені держави і права можна досягнути .Інше при комплексному підході до методології вивчення курсу, використання як загальнофілософських, так і спеціальних прийомів і засобів, якими , регулюється сучасна історико-правова наука.

На сьогоднішній день існує ціла плеяда історико-правових шкіл, які використовують широкий спектр методологічних настанов, від теократичних (ісламський фундаментадізм) до ліворадикальних (неомарксизм). Вітчизняна історико-правова наука в даний час більш уважно відноситься до досягнень світової політико-правової думки, не стоїть на позиції аксіомності п'ятиступінчатої періодизації історичного процесу (первісно-общинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний лад). Але, все ж таки потрібно відмітити справедливість твердження 3. Черніловського про те, що "драматичний розпад радянського ладу і всієї, пов'язаної з ним ідеології, поставило історичну, а значить і історико-правову науку перед таким вибором". і пострадянському "менталітету вже не позбавитися від привитого нам з "младых ногтей" історичного матеріалізму (4).

Сучасні українські історики права, хоча і не відштовхуються від поняття "соціально-економічна формація", а використовують термін "цивілізація", визначають ті ж хронологічні рамки, що і радянська історико-правова наука (5).

При всій умовності і суперечності такої періодизації (наприклад, візантійський державно-правовий феномен) вона привична і доступна для сприйняття тих, яких навчають, що визначає і нашу схильність до неї. Це періоди:

1) Стародавнього світу (V тис. до н.е. - V ст.).

В рамках цього періоду, виходячи з регіональної специфіки державноправового розвитку, виділяють історію держави і права Стародавнього Сходу (Єгипет, Міжріччя, Мала Азія, Індія, Китай та інші держави) і Античного світу (Стародавня Греція і Рим).                                        

2) Середніх віків і V ст. - XVII / XVIII ст. ст.).

Тут потрібно розглядати з точки зору загальних закономірностей ранньофеодальну, сословно-представницьку та абсолютну монархію європейських країн, а також феодальні, державні та правові інститути країн Азії та Африки.