Середньовічне право у державах Західної Європи. Регулювання цивільно-правових відносин

ЛЕКЦІЯ ШОСТА

СЕРЕДНЬОВІЧНЕ ПРАВО У ДЕРЖАВАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ.

1. Загальна характеристика середньовічного права у Західній Європі. Джерела права.

2. Ранньофеодальне право.

3. Регулювання цивільно-правових відносин, кримінального права і процесу у період пізнього середньовіччя.

І питання.

Початок генезису більшості держав, якими представлений сучасний світ, відходить у середні віки. Більшість з них існували тоді у рамках багатонаціональних імперій, мали колоніальну залежність. Але, саме у цей період історичного розвитку з усвідомленням людиною своєї національної приналежності почали закладатися основи формування етнокультурних, національно-державних і правових систем. Для Західної Європи даний процес сполучений з конвергенцією середньовічного права у континентальному і англосаксонському напрямку, формування специфічних регіональних правових інститутів.

На протязі дванадцяти віків, які відводять для європейського середньовіччя, на перші місця у правових системах висувалися різні групи джерел права. Зокрема, у VІ-ІХ стст. відбувалася трансформація звичайного права із родоплеменного, представленого "варварськими правдами", в помісне, що регулює територіальні правові відносини.

Поземельні феодальні відносини, які пронизували всі сфери суспільного життя, визначали основний напрямок правових звичаїв, їхніми основними формами були:

1) Звичай-договір - регулював особисті і поземельні зв'язки між феодалами-сеньйорами і васалами (лєнне право), власниками землі та її утримувачами (маноріальне право).

2) Хартія і жалувані грамоти - визначали загальні привілеї і обов'язки сеньйорів та васалів, городян і селян.

3) Збірники звичайного права - почали з'являтися у XI ст. і представляли собою концентроване викладення найбільш характерних норм феодального права, їхні приклади приведені у першій лекції.

У таких формах правові звичаї діяли аж до Нового Часу і надали суттєвого впливу на формування національної правосвідомості європейських народів і загальні тенденції розвитку правової культури Західної Європи.

У цілому ж періоди ранньофеодальної держави, феодальної роздробленості і сеньйоріальної монархії характеризується відсутністю загальної правової системи. Правові відносини регулювалися крім регіональних правових звичаїв, наказами і розпорядженнями феодалів ("дворовим правом"), за якими судилися кріпосні і слуги. Особливо це було характерне для Німеччини, населення якої жило за "партикулярними" правами, що визначалося юридичним закріпленням феодальної роздробленості.

Із посиленням централізаційних процесів у період станово-представницької і особливо абсолютної монархії особливе значення почали одержувати накази королів, які мали юридичну силу на території всієї держави (ордонанси). Разом з тим, у ХІУ-ХУП стст. Продовжували діяти і розпорядження найбільш впливових сеньйорів (асізи).

У Німеччині імперське право не мало всеохоплюючої дії і обмежувалося в основному розпорядженнями імператора по підтримці миру і наділенню окремих князів особливими повноваженнями.

Окреме місце у формуванні європейського праворозуміння, розвитку правотворення у країнах Європи відіграло міське право. Міста і правові інститути, які специфічно виникли тут, основані на республіканських традиціях Греції і Риму відіграли велику роль у процесі визнання звичайних прав людини, визначали появу гуманістичних політико-правових концепцій епохи Відродження (1). Міське право, хоча в ньому і були закріплені переважно феодальні правові інститути, по суті не являлося феодальним, "скоріше передбачало майбутнє буржуазне право, розробляло лише його принципи" (2). Початок розвиткові міського права поклали так звані "хартії міських вільностей", які на початку просто оформляли сеньйориально-васальний зв'язок міста зі своїм сюзереном. У хартіях виключалися окремі повинності городян по відношенню сеньйора і встановлювалися загальноміські привілеї. Зокрема, у одній із найбільш старовинних хартій у Франції "Про вільність міста Лариса" (1155 р.) говорилося про відміну для його жителів тальї, зборів "за проніс хліба у піч", за стражу, мита на покупку особистих речей на ринку у визначені дні тижня. Городяни були визволені, крім одного разу у рік, від барщини, отримували право вільного розпорядження майном і зміни місця проживаня (3).

За мірою економічного розвитку міст, зростала їхня роль у політичному житті держави. Політична автономія, вихід міста із сфери судової юрисдикції сеньйора, створили умови для виникнення міських судів, у область повноважних дій яких поступово ввійшло все міське населення. З'явилася можливість для широкого використання у якості джерела права судового прецеденту. Правові відносини, які виникають у нових областях економічної і фінансово-кредитної діяльності, торгівлі і мореплавання, потребували удосконалення юридичної техніки і самої судової практики. У результаті виробилося спеціальне "міське" право, яке витіснило застосування лєнного і дворового права у містах (4). Із розширенням сітки середньовікових торговельних шляхів і активним включенням міст у загальноєвропейську торгову сітку почали виникати за визначенням Е. Анерса "мультинаціональні" (багатонаціональні) підприємства. Це призвело до появи інтернаціонального міського права у таких сферах як мореплавання, гірничорудна справа (5).