Середньовічне право у державах Західної Європи. Регулювання цивільно-правових відносин, страница 2

Найбільш широко відомим було право германських міст Любека, Магдебурга, Майнця, Кельна та ін., яке дуже вплинуло на становлення континентальної системи права в цілому. Більшість міст успішно користувалися їхніми нормами права, не розробляючи свої власні. Зокрема Магдебургське право було викладене у ХІII-ХІV стст. в правових збірниках міст Гале і Бреславля.

Із розповсюдженням у країнах Західної Європи католицизму селянська морально-релігійна традиція почала визначати духовно-ціннісну шкалу суспільного життя. Релігійні канони твердо пронизали все середньовічне буття, перетворившись у регулятор моральної сфери суспільних відносин, а потім придбали і відповідне юридичне закріплення у якості так званого "канонічного права". Залежність у одержані імператорського титулу від папи спочатку франкських королів, а потім германських князів сприяла розповсюдженню на території континентальної Європи папських декреталій, які у католицьких державах мали дію у якості універсальних нормативно-правових актів, які мають екстериторіальний характер.

Римські папи володіли реальною силою для примушення до виконання виданих ними канонів. Під гаслом боротьби з єретиками діяли рицарські ордена, оголошувалися походи хрестоносців. Так, була папи Георгія IX "Голос у Рамі" від 13 червня 1233 р. санкціонувала вбивство христоносцями 6 тис. селян Майнцського архиєпископства, які відмовилися платити церковну десятину (6).

Основними сферами регламентації канонічного права були:

• відносини церкви з світськими владами;

• правовий статус церковної власності, принципи аолодіння і користуваня церковними землями;

• характер джерел церковних доходів;

• злочини проти церкви та віри (єресь, віровідступництво, святотатство -церковна крадіжка, насилля над священиком);

• договірні відносини в шлюбно-сімейній і заповітно-спадковій сферах (прилюбодіяння, кровозмішення, двоєженство, лжесвідчення, обмова, підробка документів, помилкова присяга, лихварство). Фактично канонічне право, як відмітив 3. Черніловський "витіснило всяку іншу юрисдикцію" в області шлюбно-сімейних відносин (7).

У XIII ст. Католицька церква ввела спеціальні суди для розправи над грішними злочинцями - інквізицію. З 1232 р. справи про єресі належали ордену монахів-домініканців, які з 1252 р. одержали право катувань. Інквізиція абсолютно не залежала від місцевих влад у попередньому розслідувані і у судовому процесі керувалася виключно церковними канонами.

Однією з найбільш впливових груп джерел середньовічного права, особливо у континентальній Європі, стало рецепцироване римське приватне право. Його використанню у середньовіковій юридичній практиці сприяла необхідність у регулюванні зобов'язально-договірних відносин, які виникли по мірі розвитку інституту приватної власності і розвалення феодально-лєнної системи. Звичайне германське право не зустрічало у своїй практиці подібних явищ і не могло дати по цьому питанню приблизних аналогів. Разом з тим в романізованих областях франкської імперії Каролінгів існували "готові формули для юридичного виразу виробничих відносин товарного господарства, що розвивається" (8).

Увага до публічного римського права посилилася у період настання абсолютизму, тому що монархи знаходили в ньому правове обґрунтування легітимності необмеженої влади,

В цілому ж римським правом як наукою глибоко зацікавилися юристи професіонали в епоху Відродження, якої був характерний погляд на досягнення античного світу в всіх областях людських знань. Це було пов'язане з появою у XI ст. при Болонському університеті школи глосаторів -коментарів римського права. З XII ст. римська юриспруденція почала викладатися в університетах Франції, що у 1219 р. було заборонено спеціальною булою папи.

У своїй діяльності глосатори коментували римські правові кодифікації і вчення юристів не тільки класичного, але і пізнього, візантійського періоду. Зокрема, видатним представником глосаторів був Акурцій, який опублікував у 1250 р. єдиний збірник глос своїх попередників і сучасників, які вони зробили за текстами Кодексу, Дігест та Інституцій Юстиніана (9). У XIV ст. з'явилася школа постглосаторів - італійських професорів римського права, які займалися в основному тлумаченням кодифікацій Юстиніана.