Теорія організації виробництва. Техніко-організаційний рівень виробництва, страница 5

III етап - формування системи в цілому з окремих підсистем.

Підхід 2 Системний підхід - від загального до часткового (дедукція)

 

I етап             II етап                III етап            IV етап

Рисунок 1.5 - Порядок формування системи при використанні системного підходу

I етап – формування цілей функціонування системи в цілому;

II етап – на підставі аналізу цілей системи й обмежень зовнішнього середовища формуються вимоги до системи;

III етап – орієнтоване формування окремих підсистем;

IV - на основі аналізу варіантів підсистем здійснюється їхній добір і формується система.

На відміну від класичного системний підхід припускає послідовний перехід від загального до часткового, коли в основу розгляду покладена кінцева мета, заради якої створюється система.

1.3.3 Виробничі системи. Особливості сучасних виробничих систем

Виробнича система - дуже складна імовірнісна соціотехнічна система, що являє собою сукупність взаємодіючих компонентів (структурних елементів, підсистем, блоків, зв'язків і т.д.), що утворюють визначену упорядковану цілісність, у рамках якої реалізується цілеспрямований виробничий процес, пов'язаний з випуском продукції, чи окремі його частини.

Прикладом виробничої системи є підприємство – самостійний статутний суб’єкт господарювання, що має права юридичної особи і здійснює свою діяльність з метою одержання прибутку (доходу). Сучасні підприємства являють собою один із найбільш складних видів виробничих систем (соціальних організацій).

Основними характеристиками підприємства як системи є: багатошаровість (до складу підприємства входить ряд підсистем: виробнича, збуту, управління, інформаційна, які накладаються одна на одну); ієрархічність (підприємство – це система зі строгою ієрархією відносин між окремими підсистемами та елементами); динамічність (підприємство знаходиться в постійному розвитку і зазнає постійних змін); відкритість (підприємство відкрите для зовнішніх впливів і має розвинуті зовнішні зв'язки).

У навчальному посібнику Я. Плоткіна і О.Янушкевича «Організація і планування виробництва на машинобудівному підприємстві» (1996) підприємство визначається як велика і складна система, сукупність апріорно виділених підсистем.

При цьому межею такого визначення є структурний елемент системи, що має однакову природу із системою, до якої він належить. Таким чином, структурний елемент – це інваріантний стан системи.

Структурним елементом такої виробничої системи, як підприємство, згідно з Я. Плоткіним і О.Янушкевичем, є окреме робоче місце. Подальший поділ робочого місця на складові, на їхню думку, призводить до появи елементів, що мають природу, відмінну від природи цілісної системи (підприємства).

Існують також інші погляди на природу елементів виробничої системи. Так, у праці В.Летенка й О. Туровця «Організація машинобудівного підприємства: теорія і практика» (1982) відзначається, що елементами виробничої системи є люди і матеріальні об’єкти – засоби праці, предмети праці, продукти праці.

Особливості (тенденції розвитку) сучасних виробничих систем (підприємств, фірм):

1 Збільшення розмірів

Дрібні й середні сучасні підприємства перевершують за масштабами великі фірми, що існували 100 років тому. Найбільші підприємства поєднують тисячі людей і мають величезні річні обсяги продажів.

Таке збільшення розмірів створює значні труднощі для інтеграції різних елементів у визначену цілісну організацію.

2 Складність

Різко збільшилася складність підприємств. Змінився характер їхнього зростання. Наприкінці XIX – початку XX ст. розвиток більшості з них відбувалося шляхом вертикальної інтеграції – вони прагнули просунутися всередину сфери виробництва свого традиційного продукту і намагалися укорінитися в процес його розподілу. Приміром, автомобілебудівник Г. Форд купував заводи з виробництва скла і заводи гумотехнічних виробів, плантації каучуконосів, формував власну дилерську мережу з продажу автомобілів.

У 20-і і 30-і роки XX ст. основна тенденція зростання підприємств – горизонтальна інтеграція, тобто створення мережі філій в інших регіонах і країнах.

У даний час ускладнення структури фірм відбувається шляхом їхньої диверсифікації, тобто сполучення традиційних видів виробництва і виробництва в нових сферах діяльності.

3 Спеціалізація управлінської діяльності

Спеціалізація праці робітника була результатом механізації і наукової організації праці. Прагнення до спеціалізації управлінської діяльності менш очевидне. Зараз на сучасних підприємствах збільшилося використання фахівців у сфері управління організацією: менеджерів з підбору кадрів, оцінці ризику і контролю якості, експертів з питань суспільних відносин, PR – менеджерів і т. ін.

4 Різноманіття цілей

Зазвичай вважається, що метою підприємства є досягнення максимального прибутку протягом тривалого періоду. У той же час в складі підприємства діють багато підсистем, кожна з який має свої власні специфічні цілі й завдання. Розмаїтість цілей різних співробітників і підсистем в організації створює проблему інтеграції цілей їх діяльності.

5 Відношення до змін

Сучасне підприємство повинне являти собою динамічну адаптивну систему, здатну дуже швидко реагувати на зміну ринкової кон'юнктури.

6 Реакція на вплив зовнішнього середовища

Сучасні підприємства функціонують не ізольовано, на них істотно впливають профспілки, урядові органи, державний контроль, політичні партії, громадськість, з якими підприємства повинні вибудовувати складні системи взаємин.

Етапи аналізу і проектування виробничих систем

1   Проблемна орієнтація

Визначення проблем на підставі аналізу цілей як усієї системи, так і її різних підсистем.

Після того як проблема сформульована і знайдене її місце в загальній системі, для її вирішення можна застосувати різні методи аналізу.

2   Формування схеми потоків (матеріальних, енергетичних, інформаційних тощо).

Складання схеми руху матеріалів, енергії, інформації. Графічне зображення аналізованої системи.