Теорія організації виробництва. Техніко-організаційний рівень виробництва

4    ОПВ на рівні окремого робочого місця пов’язана з науковою організацією праці конкретного працівника.

Метод науки – діалектичний метод пізнання. Це означає, що питання організації виробництва розглядаються в русі, у розвитку, у тісному взаємозв’язку всіх елементів з урахуванням зовнішніх впливів.

Найважливішим засобом діалектичного методу пізнання є системний підхід, який базується на розгляді кожного явища як єдиного цілого з урахуванням усіх його взаємозв’язків, що вимагає чіткого визначення цілей і завдань системи, а також урахування всіх обставин, пов’язаних з вирішенням цих завдань.

Основні завдання організації виробництва:

-  формування оптимального і раціонального складу працівників та засобів праці для безперебійного і ритмічного проходження виробничих процесів;

-  встановлення між усіма елементами виробничої системи різноманітних зв’язків, що забезпечують їх спільну участь в єдиному процесі виробництва матеріальних благ;

-  розвиток виробничої системи й адаптація її до умов зовнішнього середовища, які динамічно змінюються.

Організація виробництва як самостійна наукова дисципліна має свій понятійний апарат. До числа понять, що використовуються у науковій і практичній діяльності, відносять такі: виробнича система, виробнича структура, виробничий цикл, тип виробництва, такт, ритм, метод організації виробництва, партія деталей, види руху партій деталей, потокове виробництво, комплексна підготовка виробництва та ін.

Поняття «організація виробництва» розгалужується на наступні функціональні види діяльності (рис. 1.2).

 

Рисунок 1.2 - Основні функціональні напрямки організації виробництва

Висновки

1 Під організацією промислового виробництва розуміють координацію і оптимізацію в часі та просторі всіх матеріальних і трудових елементів виробництва з метою найбільш ефективної реалізації поставлених цілей і завдань.

2 Об’єктивною основою організації виробництва слугують відносини, що виникають на рівні всіх ланок промислового виробництва – промисловості в цілому, окремих галузей, підприємств, цехів, ділянок, окремих робочих місць.

3 Змістом організації виробництва як науки є встановлення причинно-наслідкових зв’язків і закономірностей, властивих організації виробництва, з метою визначення і реалізації на практиці її ефективних форм, методів та засобів.

4 Зміст і коло питань, що досліджуються в даному курсі, визначаються основними функціональними напрямками організації виробництва: організацією праці, організацією управління, організацією виробничих процесів.

1.2 Історія розвитку науки про організацію виробництва

Дослідження виробництва стали активно проводитися в ХVІІІ ст. і були пов’язані зі становленням і розвитком машинного виробництва. Велике машинне виробництво потребувало погоджених дій усіх виробничих ланок, встановлення і строгого дотримання визначених норм і пропорцій між усіма елементами виробництва. З’явилися різноманітні завдання управління виробництвом, починаючи від технічної підготовки виробництва, конструювання намічених до виробництва виробів, проектування технологічних процесів і таке інше. Це поставило вимогу щодо забезпечення погодженості і злагодженості у виконанні різних робіт. Таким чином, організація виробництва (як функція управління виробництвом) виділилася в самостійний вид діяльності.

Саме перехід до використання машин (систем машин) і значне ускладнення суспільного виробництва створили передумови для формування науки про організацію виробництва.

Проведемо аналіз етапів формування і розвитку науки про організацію виробництва на основі вихідного положення, що кожному етапу (ступеню) соціально-економічного суспільного розвитку властиві свої форми і методи організації виробництва.

На рис. 1.3 представлена характеристика етапів розвитку суспільного виробництва з точки зору формування науки про організацію виробництва.

 

Рисунок 1.3 - Етапи розвитку суспільного виробництва

Перший етап характеризується переходом до машинного виробництва. Характерна риса цього етапу – прагнення до скорочення витрат виробництва; основна тенденція в економіці – зниження цін.

Другий етап характеризує якісні зміни в суспільному виробництві, які настали внаслідок науково-технічної революції (НТР). Характерна рису етапу – зростання витрат виробництва (за рахунок подорожчання робочої сили внаслідок підвищення її якості); основна тенденція в економіці – зростання цін.

Енергетична криза середини 70^х років XX ст. поставила вимогу щодо забезпечення якісних змін у виробництві. Поява енергозберігаючих технологій, структурні зміни в промисловості, підвищення ролі науки призвели до якісно нового етапу суспільного розвитку - появи і розвитку інформаційного виробництва, посиленню творчої основи, підвищення світової інтеграції виробництва (третій етап).

Згідно з цими етапами розвитку суспільного виробництва і проведемо аналіз розвитку науки про організацію виробництва.

1-й ЕТАП

Засновником науки про організацію виробництва є Фредерік Уїнслоу Тейлор (1856-1915).

Основні праці Ф.У. Тейлора: «Управління фабрикою» (1903), «Принципи наукового менеджменту» (1911).

Внесок Тейлора в науку про організацію виробництва – формування основних принципів (правил) наукової організації праці та управління.

Основні принципи наукової організації праці та управління Ф.У. Тейлора:

1       Вивчення й оптимізація виробничих процесів на основі поділу їх на частині: операції, елементи операцій, окремі рухи.

2       Робітників необхідно навчати найбільш раціональних прийомів праці.

3       Робітнику необхідно встановлювати конкретне завдання (урок).

4       Робітник повинен бути тільки виконавцем.

5       Необхідне повне використання робочого дня.

6       Введення підвищеної оплати праці за виконання установленої високої норми (система диференційованої оплати праці).