Г.Б. Мейнард розробив систему мікроелементного нормування праці, основи якої були закладені Ф.іЛ.Гілбертами.
М. Уолкер, Д. Келлі, Д. Малькольм (кінець 50 - х років XX ст.) створили систему сітьового планування і управління розробками нової техніки.
Дуглас Макгрегор (1906 - 1964) сформулював
два домінуючі типи ставлення до працівників на виконавському рівні, так звані теорії
«X» і «Y».
Теорія «X»: людина ледача, вимагає примусу до роботи і постійного контролю.
Теорія «Y»: людина - творча особистість, якій властиве прагнення ставити перед собою нові цілі і своїми зусиллями, працею домагатися їх без будь-якого примусу і контролю ззовні.
Погляди Д. Макгрегора відіграли важливу роль у розвитку теорії мотивації і загострили увагу менеджменту на необхідності зусиль з підвищення задоволеності працівників своєю працею.
Вільям Оучі висунув ідею про три ідеальні типи організацій: американський (тип А), корені якого йдуть у традиції індивідуалізму цієї країни, японський (тип Y), характерною рисою якої є соціокультурна спадщина згоди і колективізму, і тип Z, що поєднує кращі риси двох названих вище типів. У 1981 році ідея про типи переросла в «Теорію «Z», що передбачає перенесення японських методів організації праці, заснованих на сприянні, в інші країни.
Радянський вчений Є.О. Сатель проводив дослідження в галузі комплексності вирішення конструкційних, технологічних, експлуатаційних, організаційних, економічних та інших проблем виробництва.
Особливе місце в розвитку науки про організацію виробництва займає проф. С.П. Митрофанов, який розробив наукові принципи групових методів обробки, за що йому була присуджена Ленінська премія – вища нагорода СРСР, яка присуджувалася за визначні роботи в галузі науки, техніки, мистецтва, літератури, журналістики та публіцистики.
Ці принципи одержали своє поширення в усьому світі і відкрили широкі можливості як для автоматизації виробничих процесів, так і для створення групових потокових ліній у серійному і дрібносерійному виробництвах.
Серед наших співвітчизників слід назвати Л.Барташова, якому належить теорія технічної підготовки виробництва; П.О. Левицького – вирішення питань оперативного планування, І.Є. Нелідова - творця теорії «життєвого циклу» машин і багатьох інших.
3-й ЕТАП
Р. Акоф (США) – створення теорії дослідження операцій.
Р. Янг (США) – системні підходи до організації виробництва.
Джей Форрестер (р. 1918) є розроблювачем теорії динаміки систем, автором фундаментальних монографій з питань динаміки соціуму, «хрещеним батьком» екологічних ідей Римського Клубу.
Д. Форрестер розробив теорію,
методологію і методику комп’ютерного моделювання реальних процесів -
дисципліну, названу «динамікою систем» (ДС).
Основні праці Д. Форрестера - «Основи кібернетики підприємства» (1961), «Динаміка міст» (1969), «Світова динаміка» (1971).
М. Порат – автор поняття «інформаційна економіка» і книги під такою самою назвою, де розглядаються особливості формування виробничих систем, провідною продуктивною силою яких є інформація.
Э. Дрекслер – один із творців основ нанотехнологій, заснованих на «маніпуляціях з окремими атомами».
Основні праці Э. Дрекслера: «Двигуни творення» (1986), «Необмежене майбутнє. Нанотехнологічна революція» (1991).
1 На сучасному етапі розвитку виробництва і продуктивних сил питання удосконалення організації виробництва є спеціальною галуззю знань, сферою дослідження різних науково-дослідних організацій, а так само окремих суб’єктів економічної діяльності. Коло розв’язуваних питань досить широке й охоплює різні аспекти організації виробництва (як технічні, так і соціально-психологічні), що свідчить про необхідність розширення арсеналу засобів і методів, спрямованих на удосконалення виробництва та його ефективність.
2 Перехід до використання машин (систем машин) і значне ускладнення суспільного виробництва створили передумови для формування науки про організацію виробництва.
3 Історію розвитку науки про організацію виробництва доцільно розглядати, співвідносячи основні її етапи з основними етапами суспільно - економічного розвитку. Можна виділити три таких етапи «ери індустріального розвитку».
На першому етапі (XVII ст. – середина XX ст.) були закладені основи науки про організацію виробництва (Ф.У. Тейлор, Ф. і Л. Гілберти, А. Файоль, Г.Форд, Е. Мейо і багато ін.).
На другому етапі (середина XX ст. – кінець 70-х років XX ст.) основна увага приділялася формуванню сучасних методів управління людьми (теорії мотивації) (Д. Макгрегор, У.Оучі), на третьому (кінець 70-х років XX ст. – сьогоднішній час) - використання системного підходу, комп’ютерного моделювання виробничих систем, розвиток інформаційного виробництва, нанотехнологій (Д.Форрестер, Р. Янг, М. Порат).
4 Одним із шляхів розвитку вітчизняних підприємств є забезпечення раціонального сполучення вітчизняного і закордонного досвіду в організації, плануванні та управлінні виробництвом.
1.3 Системний підхід до організації виробництва
1.3.1 Системи як предмет дослідження. Класифікація систем
Разом з цим системний підхід не існує у вигляді строгої методологічної концепції. Скоріше за все це свого роду сукупність пізнавальних правил, дотримання яких дозволяє певним чином зорієнтувати конкретні дослідження.
Система – сукупність елементів, що знаходяться у відносинах і зв’язках між собою й утворюють визначену цілісність, єдність.
Елемент – поняття об’єкта, що входить до складу визначеної системи і розглядається в її межах як неподільний.
Цілісність – внутрішня єдність об’єкта, його віддифференційованість від навколишнього середовища.
Зауваження 1 Усе, що складається з пов’язаних одна з одною частин може бути назване системою.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.