Завдання для самостійної роботи студентів з дисципліни «Етика та естетика», страница 2

Конфуцій (551- 479 до н.е.) – найбільш видатна фігура в історії Стародавнього Китаю, який після смерті ототожнювався з Богом і моральне вчення  якого протягом двох тисячоліть визначало моральність суспільства. Його вчення викладено у збірці афоризмів „Лунь юй”(„Судження та бесіди”). Він склав програму достойного життя – етику ритуалу, в якому поєднуються доброчинність, щастя, воля окремої людини з соціальною злагодою всіх людей.

Студенту слід звернути увагу, перш за все, на головні поняття його вчення: „Жень”- людяність, взаємність, „Лі”- ритуал, „Вень” – вихованість та „Цзюнь –цзи” – благородний чоловік.

Ісус Христос ( грецьке „Христос” – спаситель). Суть його етики можна висловити одним словом – любов – „Полюби Господа Бога твого усім серцем твоїм, і усією душею твоєю, і усією силою, і усім розумом твоїм. Се є перша і найбільша заповідь. Друга же подібна їй:  Полюби ближнього твого, як самого себе” (Мф., 22:37 -39). Студенту слід головну увагу приділити проясненню для себе змісту суті християнської любові. Це складне завдання, яким протягом тисячоліть займаються батьки церкви, теологи і віруючі.

Студенту слід мати на увазі, що моральні заповіді Ісуса найбільш конкретно викладені в  «Нагорній проповіді».

Самостійна робота над цією темою включає також поглиблене знайомство з етичними вченнями найбільш значних філософів-моралістів європейського культурного регіону. Бажано, щоб, крім навчальної літератури,  Ви ознайомилися і з першоджерелами – текстами  праць Платона, Аристотеля,  Епікура, І. Канта, Ф. Ніцше, М Фуко. 

Фактично першим філософом, що присвятив себе людським проблемам, був Сократ (469 – 399 рр. до н.е.), саме тому прийнято говорити про «сократовський переворот» в античній філософії. Сократ – перший в європейській історії моральний філософ. Він започаткував просвітительсько-раціоналістичну традицію в європейській етиці, яка базується на трьох основних ідеях: а) благо – це щастя та задоволення; б) доброчинність  - це знання; 3) людина знає тільки те, що вона нічого не знає. Шлях до щастя лежить через розвиток розуму, а знайти цей шлях можливо тільки завдяки філософії. „ Я знаю, що я нічого не знаю” – це заклик і вимога Сократа постійно думати над тим, чи вірно ми живемо. Етика Сократа – це етика індивідуальної моральної відповідальності. Видатними  дослідниками проблем моралі були давньогрецькі мислителі Платон та Аристотель. Зверніть увагу, що перший обґрунтовував мораль з позицій ідеалізму, а Аристотель намагався знайти основу моралі в реальному світі людських стосунків.

Зверніть увагу, що найзначніший внесок у розвиток теоретичного обґрунтування моралі зробив І. Кант (1724 – 1804  рр.) – геніальний німецький філософ, який розробив систему етики, яка базується на принципі категоричного імперативу  - визнання морального закону абсолютною необхідністю.  Етика Канта базується на трьох постулатах: свободі, як умові походження моралі, визнанні безсмертя душі та існування Бога, як умови її реалізації.

Вивчаючи посткласичні етичні вчення, зверніть особливу увагу  на творчість такого мислителя, як Фрідріх Вільгельм Ніцше (1844 – 1900 рр).  Він вважав, що існуюча в Європі культура і людина вироджуються. Форми існуючої моралі - головна перепона на шляху піднесення людини і установлення між людьми щирих відносин. Він поставив питання про цінність самих моральних цінностей і тим самим зробив цінності предметом філософського сумніву і критики.

Головна етична ідея Ніцше: - є два типи моралі:

- мораль рабів, яка сформувалась під впливом античної філософії та християнської релігії і втілилася у багатьох індивідуально-аскетичних, церковно-благодійних, общинно-соціалістичних та інших формах людської солідарності. Її головні характеристики : ця мораль претендує на абсолютність; це стадна мораль; вона має відчужений характер; вона замикається сферою духу, намірів; вона лицемірна. Квінтесенція цієї моралі –ressentiment (вторинне переживання)   - складний психологічний комплекс, суть якого -  уявлена помста, помста безсилого, це гнів, який не перетворюється в дію, а повертається всередину і стає формою самоотрути душі. Ніцше рішуче і послідовно відкидав мораль рабів;