КОНЦЕПЦІЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНОГО КАПІТАЛУ І МЕТОДИ АМОРТИЗАЦІЇ
УДК 658.14/17
Безуглий А.А.
аспірант ХДЕУ
В сучасних умовах високі стандарти життя досягаються не за рахунок більш тривалого робочого часу чи за рахунок самопожертви, а за рахунок більш ефективного використання капіталу, які підприємство, регіон чи нація має в своєму розпорядженні [1].
Раціональне і ефективне використання основного капіталу, або капітальних активів, знаходиться в залежності від ряду факторів, обумовлених амортизаційною політикою, яка проводиться державою і регулюється відповідними законодавчими документами. Одним з таких факторів є наявність можливості вибору методу визначення і нарахування амортизації, що сприяє встановленню найбільш оптимальних для даного виду діяльності норм і методів амортизації.
В Україні порядок визначення і нарахування амортизації регулюється окремими положеннями Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" [2] та численними змінами і доповненнями до нього. В зазначеному Законі основні фонди розуміються як матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності більше ніж один рік (більше 365 днів) з дати введення таких матеріальних цінностей та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом. Самі основні фонди розподілені за групами.
Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду. Законами, зокрема для основних фондів груп 1, 2 і 3, встановлені норми амортизаційних відрахувань в розрахунку на календарний квартал 1.25, 6.25 і 3.75 відсотків відповідно.
Окрім групового методу, передбачена можливість самостійного прийняття рішення про застосування прискореної амортизації індивідуальних об’єктів основних фондів групи 3, але придбаних після набуття чинності самого Закону. Однак, оскільки індексація об’єктів основних фондів, щодо яких прийнято рішення про застосування прискореної амортизації, не застосовується, запропонований метод амортизації не одержить широкого застосування і тому розглядати його не має сенсу.
Де-факто законодавець замість лінійного методу нарахування амортизації запропонував два методи амортизації — груповий і прискорений — з чітким визначенням термінів експлуатації. Тим самим замість розширення можливостей для знаходження найбільш оптимального для виробництва методу чи співвідношень методів, законодавець обмежив можливості підприємств до вибору. Крім того, груповий метод нарахування значно збільшив термін експлуатації індивідуальних об’єктів основних фондів: для першої групи вони тепер складають майже 540 років, а для 2 і 3 груп 25 і 95 років відповідно.
Такий підхід, на наш погляд, помилковий і приведе до надто небажаних наслідків (на жаль, ці наслідки проявлять себе лише через деякий час, оскільки спотворені недосконалістю методик індексації основних фондів реальні ціни на індивідуальні об’єкти основних фондів зараз завищені і загальна сума нарахувань збільшилась).
При прийнятті Закону не були враховані наступні моменти:
не враховано реальний термін можливого корисного використання індивідуального об’єкта основних фондів;
не передбачена можливість вибору оптимального методу амортизаційних нарахувань для кожного окремого підприємства або галузі.
Із вводом в дію нового порядку визначення і нарахування амортизації терміни повного переносу вартості основних фондів нереально збільшились. Це буде сприяти наступним негативним тенденціям: збільшенням витрат на ремонти і відсутності стимулювання оновлення. А це вже ніяк не може сприяти ефективності використання основного капіталу.
Як відомо, оновлення основних фондів проводиться у двох випадках: внаслідок фізичного зносу і в результаті морального зносу. Враховуючи специфіку окремих галузей виробництва, види діяльності, ступінь завантаженості у виробничому процесі і встановлений розробниками термін корисного використання, термін експлуатації, з точки зору фізичного зносу, можна було б встановити на рівні термінів корисного використання, які були встановлені для лінійного методу нарахування амортизації, що діяв раніше (це, в усякому разі, зменшить необхідність в коштах для розробки нових, які за будь-яких умов будуть розроблятись). Враховуючи те, що життєвий цикл продукту з кожним роком зменшується, а наукові досягнення пропонують на зміну традиційним продуктам їх замінники, терміни фізичного зносу повинні скорочуватись на коефіцієнт морального зносу, розрахований на базі тенденцій науково-технічного прогресу.
В нашому випадку можна було б запропонувати запровадження комбінованого методу нарахування амортизації — до якогось моменту застосовується груповий метод, а потім, в залежності від обраної стратегії розвитку, платником податку і на його розсуд приймається рішення про нарахування лінійним методом. При цьому, увесь термін, протягом якого нараховується амортизація, не повинен перевищувати термін корисного використання об’єкту основних фондів, зменшений на коефіцієнт морального зносу. В тих випадках, коли упровадження групового методу зменшує суму нарахувань, застосовувати лінійний метод з нормами, що були встановлені раніше.
Що ж до можливих методів нарахування амортизації і тенденцій у світовій практиці, то найкращим свідченням може бути дослідження, опубліковане в "Accounting Trends and Techniques" — 1990 р. [3]. Дослідження показали, що серед 600 компаній лінійний метод використовували 562 компанії. Тобто це доводить, що лінійний метод нарахувань амортизації є основним методом і відмова від нього, це, у кращому разі, помилка. Груповий метод можливий лише там, де структура об’єктів основних фондів гомогенна або близька до неї. Враховуючи те, що структура основного капіталу в Україні дуже різноманітна, об’єкти основних фондів мають різну ступінь завантаженості, знаходяться на різному рівні зносу, перехід на груповий метод зменшує можливість раціонального і ефективного використання капітальних активів і тому повинен бути якомога швидше переглянутий.
____________
Література: 1. Mackay R. Ross, The Celtic Nations.,Wales // Regional Development in the 1990’s. — London: Regional Studies Association & Jessica Kingsley Publishers. — 1992. — P. 102. 2. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 18 листопада 1997 року за №639/97‑ВР. //Діло. — 1998. — №2. — С. 19. 3. Kieso E. Donald & Weygandt Jerry J. Intermediate Accounting. Seventh Edition.: John Willy & Sons, Inc. — 1992. — PP. 546‑547.
АвторБезуглый А.А.
Завідуючий кафедроюСіроштан М.А.
Науковий керівникУкраїнська Л.О.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.