Обробка результатів теодолітної зйомки, страница 4

1)  У відповідну графу відомості визначення координат виписують номери всіх точок  по ходу, починаючи з точок твердої лінії на початку ходу і закінчуючи точками твердої лінії у кінці ходу.

Тверді лінії мають тверді дирекційні кути α _поч, α_кінц., які  повинні бути взяті у напрямку ходу.

2)  До слідуючої графи відомості координат записують кути по ходу, починаючи і закінчуючи  кутами, що примикають, виміряними по початковій та кінцевій точках, і підраховують суму кутів.

3)  До слідуючої графи по напрямку ходу виписують дирекційні кути твердих ліній. Дирекційні кути твердих ліній беруть з відомості координат, причому для кінцевої лінії береться зворотній дирекційний кут, бо у відомості координат визначено прямий дирекційний кут.

4)  Ув’язують кути. Кутову нев’язку визначають за формулою:

f_β=β_пог - β_теор,

а тому і теоретичну суму визначимо так:

α₁ = α_поч +180º - ß₁  (вимірювали праві кути)

α₂ = α₁ +180º - ß₂ = α_поч +2·180º - (ß₁ +ß₂)

α₃ = α₂ +180º - ß₃= α_поч +3·180º - (ß₁ +ß₂+ß₃),

α₄= α₃ +180º - ß₄= α_поч +4·180º - (ß₁ +ß₂+ß₃+ß₄)

У загальному вигляді це буде так:

α_кінц= α_поч + n·180º -ß,

тобто дирекційний кут кінцевої лінії дорівнює дирекційному куту початкової лінії плюс n·180º мінус правих кутів (n- кількість кутів ходу, включаючи примикаючі) ходу. Але у теодолітному ході рівняння

α_кінц= α_поч + n·180º - ß

буде одержане тільки у тому разі, якщо кути ß ув’язані, тоді сума кутів буде сумою β_{теорет.}

Тоді одержимо:

β_{теорет.}=α_поч + n·180º -α_кінц.

Якщо замість правих ß  виміряні ліві кути α, то одержимо:

α_кінц= α_поч + λ - nּ180˚

Отже, дирекційний кут кінцевої лінії дорівнює дирекційному куту початкової (вихідної) лінії плюс сума лівих кутів ходу і мінус nּ180˚

Отже, дирекційний кут кінцевої лінії дорівнює дирекційному куту початкової (вихідної) лінії плюс сума лівих кутів ходу і мінус nּ180˚. Остаточно запишемо:

λ_теорет= α_кінц + nּ180˚ - α_початк

Допустимість нев’язки визначається у залежності  від того, як одержані тверді (вихідні) дирекційні кути. Якщо вони одержані астрономічним шляхом або це кути сторін геодезичної мережі вищих класів, коли їхня точність достатньо висока і похибки їхні практично не впливають на кутову нев’язку ходу, то допустимість кутової нев’язки можна визначити за формулою:

f_ß ≤ 1,5´√n,  або f_ß ≤ 1´√n.

Якщо ж теодолітний хід опирається на дирекційні кути сторін раніше прокладених теодолітних ходів, то на кутову нев’язку ходу окрім похибок вимірювання кутів впливають похибки твердих дирекційних кутів і допустимість кутової нев’язки  визначається за формулою:

f_βдоп. = ±2´√n

для “одномінутного” і тридцятисекундного теодолітів. У цій формулі:

 n- кількість кутів ходу, включаючи і примикаючі кути до твердих ліній.

Кутову нев’язку розподіляють так, як і узамкненому полігоні, на всі кути ходу.

5)Визначають дирекційні кути, а потім і румби сторін ходу так, як і у замкненому полігоні. Для контролю визначення дирекційних кутів одержують початковий (вихідний) дирекційний кут кінцевої лінії ходу.

6). Визначають горизонтальні прокладення ліній ходу і віддалі недоступні для вимірювання стрічкою.

7). Визначають прирощення координат так, як і у полігоні за формулами:

∆х = L cosα;  ∆у = L sіnα.

8). Ув’язують прирощення координат. Нев’язки у прирощеннях по вісях координат f_х  і f_у  за формулами:

f_х = Δх_практ - Δх_теорет

f_у = Δу_практ - Δу_теорет

або f_х = Δх_практ.

f_у = Δу_практ.

у яких кількість ліній ходу менше на 1, тобто n –1.

Теоретична алгебраїчна сума прирощення координат у ході по кожній вісі дорівнює різниці координат кінцевої і початкової точок ходу.

Δх_теорет = х_кінц – х_початк

Δу_теорет = у_кінц – у_початк

Якщо початкова і кінцева точки теодолітного ходу – пункти геодезичної мереж вищих класів, то допустимість нев’язки визначається за формулою:

f_{s допуст.} = Р/1500  або  f _s / Р ≤ 1/1500

Коли теодолітний хід опирається на точки раніше прокладених теодолітних ходів, похибки координат цих точок помітно впливають на нев’язку і допустимість нев’язки визначається за формулами:

f_s ≤ Р/1000 або  f_s /Р ≤ 1/1000

де  Р- довжина ходу від початкової до кінцевої точок. При особливо поганих умовах допускається  1/700.

Якщо нев’язка f_s допустима, то нев’язки по вісях f_x   та f_у  розподіляють пропорційно горизонтальним прокладенням ліній.

Після введення поправок у прирощення визначають ув’язані прирощення і контролюють їхню суму.

Визначають координати точок за формулами:

х_в= х_а + Δх_ав; у_в= у_а + у_ав.

Визначаючи послідовно координати точок ходу, необхідно одержати координати кінцевої точки ходу, це служить контролем визначення координат.