Якщо одержана нев’язка достатньо велика, це наводить на думку, що десь ( у вимірюваннях або у розрахунках) може бути помилка, тому перевіряють визначення кутів у польовому журналі, тобто записи, а якщо похибки в записах не виявлено , то перевіряють кути на місцевості , не переміряючи при цьому сторони полігону.
Кутову нев’язку розподіляють різними способами:
1) на всі кути порівну;
2) пропорційно величині кутів;
3) на кути між короткими сторонами дають більші поправки;
4) таким чином, щоб щоб не виникали секунди, і іншими способами.
Кутову нев’язку в усіх випадках вводять зі знаком, протилежним знаку нев’язки: δ = -f β/n.
Сума поправок у кути повинна точно дорівнювати нев’язці, взятій з протилежним знаком:
Σδ = -f β.
Сума ув’язаних кутів повинна дорівнювати теоретичній сумі, що необхідно обов’язково перевірити, перш ніж продовжувати подальші розрахунки.
Щоб визначити координати точок полігону, необхідно знати дирекційні кути, горизонтальні прокладення ліній і треба мати ув’язані внутрішні кути. Знаючи дирекційний кут однієї з сторін полігону, можна визначити всі інші кути. Найкраще визначити кут лінії 1-2 перед початком зйомки і не зайве перевірити його по закінченню зйомки.
Виконання зйомки з однаковим правом можна здійснювати як за годинниковою стрілкою (при цьому ми визначаємо кути, які лежать праворуч по ходу), так і проти годинникової стрілки (при цому ми вимірюємо кути, які лежать ліворуч по ходу). Але у будь-якому випадку кути повинні бути оцифровані. Якщо внутрішні кути вимірювалися за годинниковою стрілкою (праві по ходу), то дирекційні кути визначають за такою формулою: α2=α1+180˚ - β2, а якщо внутрішні кути вимірювалися проти ходу годинникової стрілки, то α2=α1 -180˚ + β2;
Дирекційні кути ув’язані між собою у замкненому полігоні , а тому визначивши останній дирекційний кут розрахунки не закінчують. По останньому дирекційному куту, значенню 180˚ і першому внутрішньому виправленому куту β визначають перший дирекційний кут. Якщо при цьому одержують значення β1, яке брали на початку визначення дирекційних кутів, то розрахунки вірні.
Для подальших розрахунків бажано дирекційні кути за відомими формулами перевести у румби і записати у відповідну графу відомості визначення координат. Румби мають напрямок згідно з чвертю кола, у якій був дирекційний кут і числове значення , яке не може бути більше 90˚.
4. Визначення прирощення координат
Координати точок полігона (ходу) визначають використовуючи координати першої точки і прирощення координат.
Координати першої точки полігону визначаються від пунктів державної геодезичної мережі, але найчастіше вони вибираються у так званій місцевій системі координат, коли за Ох та Оу обирають дві взаємно перпендикулярні лінії дороги, або дві взаємно перпендикулярні межі, наприклад, сівозміни.
Прирощення координат визначають за формулами:
ΔХ = соs α, а ΔУ = sіnαּs,
де s-горизонтальне прокладення лінії.
Запам’ятаємо, що при визначенні прирощень координат в теодолітних ходах значення повинні мати знак “+” або “-“ у залежності від того , які знаки мають косинус і синус у кожній з чвертей. При цьому доцільно значення румбів заокруглювати до цілих минут.
Прирощення координат найзручніше визначати на калькуляторах типу МК-51 і інших, які дають змогу визначити значення косинусу і синусу румбу.
Значення прирощення координат достатньо записувати з двома знаками після коми. Теоретично сума плюсових значень і мінусових значень по “Х” і окремо по “У” рівні і різниця між ними дорівнює нулю. Однак заокруглення прирощень до двох знаків після коми дає нам деяку нев’язку, яка при якісних розрахунках менше одного метра. Нев’язка з протилежним знаком розподіляється на прирощення за відповідними математичними законами і це дозволяє звільнитися від похибки.
5. Ув’язка прирощень координат. Визначення координат точок полігону
Якби результати вимірювання кутів і ліній полігону, математичні розрахунки, а також побудови на плані були точними, то наносячі полігон по кутових точках і лініях між ними, ми, вийшовши із точки 1 прийшли б у цю точку. Запроектувавши всі лінії полігону на вісі координат і відзначивши на них прирощення з позитивним знаком з однієї сторони вісі, а від’ємні – з іншої, бачимо, що по кожній вісі суми позитивних прирощень за абсолютним значенням рівні сумі від’ємних прирощень, отже, теоретично алгебраїчна сума прирощень координат у полігоні по кожній вісі дорівнює нулю:
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.