Продуктивні сили разом із техніко-економічними відносинами (відносинами спеціалізації, кооперування виробництва, його концентрації та ін.) формують технологічний спосіб виробництва.
Діалектична єдність продуктивних сил і соціально-економічних відносин зумовлює суспільний спосіб виробництва.
Рівень, структуру та особливості розвитку продуктивних сил визначають, у першу чергу, відносини економічної власності.
Тому виробничі відносини є формою розвитку продуктивних сил.
Економічні відносини
У процесі спільної праці люди завжди перебувають у певних причинно-наслідкових зв'язках і залежностях між собою. Стосунки, в які незалежно від власної волі і свідомості вступають працівники між собою на виробництві, називаються виробничими або економічними відносинами. Вони менш рухливі, ніж продуктивні сили, пізнаються за допомогою економічних категорій і законів. Виробничі відносини — найскладніший елемент економічної системи.
Структура економічних відносин включає:
— соціально-економічні відносини або відносини між людьми щодо привласнення засобів виробництва, робочої сили і результатів праці;
— організаційно-економічні, що формуються в процесі управління (менеджмент, маркетинг, організація праці і т. п.);
— техніко-економічні — відношення людей до речей як факторів виробництва (технології, інформація, спілкування із силами природи, комбінування виробництва тощо).
Така внутрішня будова виробничих відносин. Відносини власності є суспільною, організаційно-економічні — організаційною (управлінською), а техніко-економічні — речовою формою розвитку продуктивних сил.
Разом з тим, економічні відносини між людьми мають місце не лише у процесі безпосереднього виробництва, а й розподілу, обміну і споживання. Відносини розподілу формуються завдяки привласненню виробленого продукту у формі заробітної плати, підприємницького доходу, ренти. У сфері обміну виникають відносини з приводу купівлі-продажу товарів і послуг. Під час споживання формуються відносини між виробниками нематеріальних благ та їх споживачами, при наданні сервісних послуг компаніями в процесі тривалого користування такими речами, як технічне обладнання, машини, а в побуті людей — холодильники, телевізори і т. д. У підсумку маємо систему економічних відносин як органічну єдність відносин власне виробництва, відносин розподілу, відносин обміну і відносин споживання життєвих благ.
Виробництво, розподіл, обмін і споживання — це фази процесу суспільного відтворення, в якому провідне місце належить виробництву. Відтворення означає постійне відновлення, безперервність суспільного виробництва, на основі чого здійснюється відтворення усіх елементів економічної системи. Суспільне відтворення може бути простим, коли випуск благ не змінюється, звуженим — при зменшенні обсягів виробництва (як це трапилось в Україні під час економічної кризи) і розширеним, коли щорічне відновлення виробництва характеризується зростаючими темпами приросту продукції. Слід мати на увазі, що розширене відтворення може бути й при сталому на деякий період масштабі виробництва, або навіть й при незначному скороченні обсягу створення продукції, якщо більш швидко підвищується її якість і повніше задовольняються потреби людей. Для розвинутих країн характерний розширений тип суспільного відтворення.
2. . Суспільний поділ праці та його форми. Структура суспільного виробництва. Основні фактори виробництва та їх взаємозв'язок. Ефективність суспільного виробництва — економічна і соціальна. Результати господарської діяльності. . Основні макроекономічні показники суспільного розвитку. Система національних рахунків
2.2 Структура суспільного виробництва.
Оскільки результатом процесу суспільного виробництва є створення матеріальних і нематеріальних благ, то структурно воно поділяється на дві великі сфери: матеріальне і нематеріа¬льне виробництво .
Суспільне виробництво має і галузеву структуру.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.