Закон протиріччя (єдності та суперечності протилежностей, тенденцій розвитку і взаємодії). Протиріччя між буттям і небуттям будь-якої окремої речі чи явища – це й є джерело розвитку. Якби окреме лише було, воно було б завжди собі рівним, само-тотожним, а отже абсолютним. Уявіть лише: ви якось народилися й лишилися завжди таким як народилися. Насправді суперечність того, що ви є і водночас не є, дає імпульс мінливості, у якій ви й зберігаєтесь. Протиріччя рухає, забезпечує само-рухомість (іманентне джерело).
Вперше протиріччя на рівні філософії осмислене Гераклітом. Образ ліри і лука. Апорії Зенона. Гегелівське вчення про заперечне. У марксизмі наполягання на “боротьбі” протилежностей. Боротьба класів як джерело історичного розвитку – це порушення гегелівського принципу єдності протилежностей. Лише у єдності боротьба причетна до джерела розвитку. Невірно також вбачати “ядро” діалектики у одній “іпостасі” – законі протиріччя.
Протиріччя
– внутрішнє закономірне відношення протилежних боків чи тенденцій одного й того
ж на одній сутнісній підставі у зв’язку з їхньою взаємною обумовленістю (буття
й небуття, буття у собі й буття у єдності зі світом) і взаємною виключністю,
взаємним утвердженням і запереченням. Протиріччя – таке взаємовідношення
і взаємозв’язок між діаметральними протилежностями, в якому вони взаємно
покладають (момент єдності суперечки) і взаємно заперечують (момент
суперечки єдності) одна одну в тому ж самому відношенні, в одному часі й на
одній і тій же підставі. Тотожність відмінного й тотожного в формі
відмінності: Р (Т
(Р Т) ) .
Відмінність –
– +
 |
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.