На цьому підґрунті можна запропонувати визначення цивілістики (науки цивільного права) як сукупності знань про правове становище приватної особи, її цивільні права, засоби реалізації та захисту останніх, об’єднані у систему понять, категорій, ідей, теорій та концепцій [7, c.11].
На тлі загалом консолідованого бачення предмета цивілістики у вітчизняній юриспруденції особливо помітними є відсутність досліджень системи науки цивільного права. Зазвичай, зазначається, що вона в цілому збігається з системою цивільного права, хоча і має певні відмінності, які випливають із змісту зазначених систем (головні із них полягають у виокремленні таких елементів науки цивільного права, як вчення про предмет, метод, функції та систему цивільного права і загального вчення про цивільні правовідносини) [9, с.25].
Втім слід зробити застереження стосовно існування й інших концептуальних підходів у цій галузі. Зокрема, сутність підходу, фундатором якого можна вважати Г. Ф. Шершеневича [24, c.19], визначається прагненням сформувати уяву про предмет та розвиток науки цивільного права за допомогою характеристики особистості знаних цивілістів у контексті опису їхніх основних праць [9, 47-48] або характеристики праць цивілістів у контексті життєпису їхніх авторів [11, c.21]. Він може бути названим «персоналістським» або «персоналістсько-бібліографічним « підходом).
Разом із тим для деяких праць характерним є прагнення дослідників проаналізувати характерні напрямки досліджень та здобутки окремих цивілістичних шкіл [12, c.107-123; 13, c.44-64; 14, c.74-77]. Такий підхід можна назвати «класифікаційним» або ж «персоналістсько-класифікаційним».
Третій підхід полягає у акцентуванні уваги на виокремленні та висвітленні основних періодів або етапів розвитку цивілістики взагалі, цивілістики окремої країни, регіону тощо. Його можна назвати «хронологічним» підходом. Найчастіше він застосовується для характеристики цивілістики певної країни, що дозволяє показати динаміку розвитку в ній цивілістичної думки [15, c.25-28]. При цьому всередині згадуваного поділу на етапи (періоди) можлива більш складна систематизація матеріалу, що дозволяє згрупувати здобутки цивілістів за концептуальними підходами, предметом дослідження тощо. Найвищим досягненням використання такого підходу у галузі досліджень, що стосуються й української цивілістики, є ґрунтовна праця О. С. Йоффе, присвячена розвитку цивілістичної думки в СРСР [14, c.17].
При певних відмінностях у характері, предметі та методах дослідження згадані підходи об’єднує та обставина, що основним предметом аналізу слугує цивілістика, наука цивільного права як така. Разом із тим варто зауважити, що тут йдеться про вивчення не цивільного права, а науки цивільного права. Іншими словами, маємо справу не з цивілістикою, а «наукознавством у галузі цивілістики» або «цивілістичним наукознавством». Хоча останнє і має безпосередній стосунок до цивілістики, але являє собою лише частину предмета останньої [18, c.9].
Враховуючи цю обставину, варто торкнутися іншої течії у юриспруденції, яка полягає в тому, що предметом досліджень визначається не власне наука цивільного права, а феномен цивільного (права) в цілому, у всіх його проявах, що вивчаються наукою цивільного права.
Характеризуючи науку цивільного права під таким кутом зору, дехто з цивілістів виходить з доцільності диференціації предмета цивілістики шляхом визначення в останньому складових частин (класифікація за конкретним предметом досліджень – «предметний підхід»). Однак при цьому щодо визначення переліку таких елементів у правознавців єдності немає.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.