Такі студенти-активісти як: Григорій Коган, Арнольд Альшванг, Пилип Козицький, Михайло Веріківський з часом стали активними діячами української музичної культури. В Києві Генріх Нейгауз слухав юного Володимира Горовиця, оцінив його обдарування і був захоплений його бездоганним піанізмом. В 1924 році в залі Консерваторії виступив фортепіанний дует у складі В. Горовиця і Г. Нейгауза. Музиканти виконували «Море» К. Дебюссі та «Іспанську рапсодію» М. Равеля. Київська консерваторія подарувала Генріху Нейгаузу друга, супутника усього життя В.Ф. Асмуса. В. Асмус був педагогом Київської консерваторії і неодноразово як лектор супроводжував виступи Г. Нейгауза в різних залах Києва.
На Україні Г. Нейгауз збагатив свій педагогічний досвід, мав широке спілкування, творчі здобутки, дружбу з чудовими людьми. «Від”їзд професора Нейгауза став невідплатною втратою для Київської консерваторії, яка втрачає в ньому одного з найкращих професорів, одного з вождів нового напряму музичної педагогіки і активного діяча консерваторської реорганізації», - писав Григорій Коган [4]. Слід сказати, що автори друкованих праць про Г.Нейгауза роком його від’їзду з Києва вважають 1922 рік. Матеріали тогочасної преси викликають сумнів щодо точності цієї дати. Так, газета «Пролетарська правда» від 6 вересня 1922 року дійсно сповіщала, що «в кінці вересня Нейгауз виїздить до Москви, куди його запрошено дати 8 концертів». А 16.01.1923 р. він грав черговий концерт у Києві. 28 квітня 1923 року, а потім – у вересні та ж газета повідомила, що « Нейгауз дає свій прощальний концерт перед від’їздом до Москви».
Це дає підстави вважати, що професор завершив учбовий рік в консерваторії і лише у вересні 1923 року остаточно виїхав з України [5]. Систематичні концерти в Києві не тільки не припинилися з переїздом піаніста до Москви, а й поширились на Харків та Одесу, охопили всі піаністичні центри України. Про зміст і значення їх свідчать численні відгуки учасників, що збереглися в періодичній пресі.
Всього на Україні з 1922 по 1930р. Г. Нейгауз дав понад 50 концертів, згаданих у пресі, і багато шефських, які не висвітлювалися на сторінках газет. У Києві концертне життя 20-х років було досить інтенсивним, бо тут виступали місцеві піаністи і велика кількість відомих гастролерів (з 1925р. Україна ввійшла в гастрольні плани Росфілу, а з 1928р. почала свою діяльність Українська філармонія). Тут грали В. Горовіц, Х. Ітурбі, Л. Сирота, О. Гольденвейзер, Г. Гінзбург та інші.
Мистецтво Г.Нейгауза мало одностайне визначення у авторів всіх рецензій. Його виконання стало еталоном художності, і в порівнянні з ним виявляли рівень майстерності того чи іншого концертанта. Інтерпретаційне обличчя Г.Нейгауза має певні елементи філософського мислення. Він глибокий інтерпретатор, що дбає передати не зовнішність твору, а ті думки, ідеї, той задум, ту технічну енергію, що втілив автор у свої твори [1].
«Цікаво, - пише харківський музичний оглядач у 1924р., - що майже ніхто, оцінюючи гру Нейгауза, не говорить про його техніку. Це дуже характерно і пояснюється тим, що величезна техніка, яку має Нейгауз, повністю підпорядкована художнім завданням…» Автору рецензії київської газети «Пролетарська правда» (1922р.) «хочеться відзначити ще одну рису Нейгауза. Він часто виконує твори, начебто вони його власні імпровізації. Є якась задумлива обережність в його музиці, неначе він відшуковує відповідні звуки, для тих мелодій, які звучать в глибині його самого». Ці висловлення й характеризують основні риси творчого почерку художника-мислителя, справжнього поета фортепіано [5].
Виконавська діяльність Г. Нейгауза характеризується насамперед збереженням і розвитком традицій прогресивної російської піаністичної школи в нових умовах, а також активною пропагандою сучасного реалістичного мистецтва російських та зарубіжних композиторів. Якщо проаналізувати його концертний репертуар 20-х років, то впадає в око, що вся увага зосереджена на пропаганді кращих творів світової музики: Бетховен, Скрябін, Рахманінов, Й.- С. Бах, Моцарт, Гендель, Гайдн, Шопен, Шуберт, Ліст, Шуман, Вагнер, Брамс. Як митець з яскраво виявленою громадською позицією, він грає багато творів сучасних композиторів: Прокоф’єва, Стравинського, Шиманського, Дебюссі, Равеля, Мясковського, Крейна, О. Александрова, Гнесіна та інших. Українська преса неодноразово відзначала зацікавленість піаніста в популяризації реалістичної музики [5].
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.