Починаючи роботу над сонатою, Нейгауз нагадував крилату фразу Ф.Ліста про це Allegretto: «Квітка між двома безоднями». Ця алегорія не випадково використовувалася педагогом, оскільки вона дуже точно передає не лише дух, але і форму твору, адже перші такти нагадують чашку квітки, що мимоволі розкривається, а подальші – листя, що звисає на стеблі. Як писав Нейгауз: "Я показував музичні фрази і мотиви, в яких образ відповідно до характеру музики вгадувався так само, як у бетховенському Allegretto [4, c. 36].
Такі бесіди філософського змісту проходили постійно, вони сприяли розвитку кругозору учня, розвивали інтелектуально, змушували мислити більш широко і шукати такі прийоми виконання твору, які б наближали композитора до слухача і навпаки. Саме такий метод роботи над музикою став основним напрямком у викладанні Г. Нейгауза, який зробив його, перш за все, вчителем музики і лише потім – учителем фортепіанної гри.
У своїх спогадах великий педагог писав: «Виховуючи молодих музикантів, треба прагнути дати їм якомога ширший музичний і загальнокультурний кругозір, привчати до самостійності суджень. Я переконаний, що хороший музикант повинен знати всю музику минулого і сьогодення, зуміти критично суворо і правильно її оцінити. Естетичні позиції в мистецтві в освіченого, з розвиненим мисленням музиканта набагато міцніші, ніж у того, хто користується готовими думками і багато знає тільки за чутками.
Вузькість, обмеженість смаків, відсутність великої музичної культури є немислимими для справжнього музиканта. Ці властивості негативно позначаться на його творчій практиці, на виконавській манері, стануть перешкодою для його розвитку і росту» [3, c. 210].
«Ми не можемо створювати таланти, – продовжував міркувати Г.Нейгауз, – але в наших силах розвивати і зміцнювати їх, створюючи культуру, сприятливе підґрунтя, на якому вони виростуть і змужніють. У тому, як людина грає, відчувається, які книжки вона читала, які картини бачила, чи знає історичну епоху ... видно її загальну культуру. І чим вона вища, чим ширше і глибше пізнання музикантом, тим вільніше виражається його інтелектуальність, тим легше знаходить він себе в мистецтві» [3, c. 274].
Заключення
В даній курсовій роботі було проведено аналіз методики викладання фортепіанної гри Г.Нейгайза.
В роботі було проаналізовано педагогічну діяльність Генріха Густавовича Нейгауза – великого піаніста, музиканта, педагога та виокремлено особливості його педагогічної майстерності в роботі з учнями, з метою визначення основних та найбільш перспективних напрямків роботи педагогів щодо вдосконалення професійної підготовки музикантів до педагогічної діяльності.
Таким чином, ми з’ясували, що Генріх Густавович Нейгауз воістину був педагогом-майстром, який у першу чергу був вимогливим до себе. Його комплексний метод викладання може слугувати сучасним педагогам прикладом для наслідування. Такий метод, нарівні з бесідами, можна використовувати не тільки на заняттях зі спецінструмента, але і на заняттях сольного співу, хору, ансамблю. Необхідно також взяти на озброєння педагогічну майстерність Г. Нейгауза щодо організації навчального процесу, його вміння розпізнавати глибину таланту кожного учня і з урахуванням цих знань складати графік роботи: «... з одним учнем до музики - рукою подати, з іншим – 100 верст пішки пройти» . Мета була одна – привести учня до автора, змінювалися лише педагогічні прийоми і методи (від образу до втілення, метод Гофмана, «авральний» метод роботи, бесіди, комплексний метод та ін.).
Застосування викладачами дидактичних методів педагогічної майстерності Нейгауза в процесі професійної підготовки майбутніх учителів музики позашкільних навчальних закладів сприятиме:
– розширенню їх кругозору, пізнавальної і творчої активності;
– вдосконаленню моральних якостей особистості студента;
– розвитку потреби в самовихованні;
– формуванню педагогічної майстерності майбутніх учителів музики як ключової складової їх професійної діяльності.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.