К. Шимановський, Ф. Шопен, О. Скрябін – це композитори, з якими місто уперше почуло Г. Нейгауза. Надалі Генріх Густавович постійно виконуватиме їхні твори на київській сцені. Ф. Блюменфельд і Б. Яворський становили перше, найближче коло спілкування Г. Нейгауза у Києві.
22 вересня 1918 року Генріх Густавович писав батькам: «Післязавтра на прохання професора Яворського дам у консерваторії концерт для професури і учнів . Це добре. Про мене і так вже багато говорять. Турчинський повідомив, що ніби розмовляв з інспектором Михайловим і з іншими про те, щоб запросити мене до консерваторії. Дуже можливо, що це вдасться» [3].
Отже, 24 вересня 1918 року Генріх Густавович уперше виступив у Київській консерваторії. 12 листопада 1918 року в газеті «Киевская мысль» з»явилося оголошення: «Вищий музичний інститут імені Лисенка. Знову запрошені і приступають до занять з другого півріччя 1918-1919року по класу співу заслужена aртистка державних театрів М.А. Дейша-Сіоницька, по класу історії музики й естетики професор Петроградської консерваторії А.В. Оссовський, по класу фортепіано професор Тифліської консерваторії Г.Г. Нейгауз». У ці роки, коли відходило в минуле Срібне століття російської культури, окремо взята територія» - Київська консерваторія – переживає золоту добу своєї історії. Звучить дещо парадоксально. І все ж… Революційні потрясіння, громадянська війна, нескінченні зміни влади в Києві зруйнували старі засади й орієнтири життя, призвели до важких умов, проте- спричинили приїзд до Києва і зосередження в ньому багатьох представників художньої інтелегенції. Одні шукали тут тимчасового притулку від знегод, чекали повернення в рідні краї, інші осідали, сподіваючись надалі виїхати за кордон.
Зоряним і численним виявилося в ці роки товариство музикантів. На концертній естраді виступали відомі співаки - Л. Собінов, Н. Кошиц і піаністи О. Дубянський, Г. Мелех, композитор Р. Глієр, теоретик і піаніст Б. Яворський. Цю славну кагорту поповнили Ф. Блюменфельд і Г. Нейгауз [1].
Хто у двадцяті - тридцяті роки слухав виступи Нейгауза, - пише Я.И. Мільштейн, - той протягом усього життя придбав щось таке, чого не скажеш словами. Він незмінно приваблюв до себе, надихав і надихав своєю грою. Він завжди був іншим й водночас у тому ж художником- творцем: здавалося, що не виконував музику, а відразу ж, на естраді творив. Він мав дивовижну пильність і душевну ясність, невичерпну фантазію, свободу висловлювання, вмів почути все потаємне, приховане. Він увесь віддавався почуттю. І водночас: був вимогливо суворий до себе, ставлячись критично до кожної деталі виконання» [1].
Програма виступу видатного піаніста завжди складалася з урахуванням аудиторії, але постійно зберігала принцип підвищення естетичного рівня слухачів. Г.Нейгауз намагається познайомити слухачів із симфонічною спадщиною Бетховена та Скрябіна, 1Х симфонію Бетховена в ансамблі з піаністом Б. Яворським та Л. Полонською. Звичайно, більша частина концертних виступів у ці роки відбувалася на громадських засадах.
В 1920 році було проведено фестиваль пам»яті О. Скрябіна, відбувалося відкриття пам»ятника композиторові. Із промовами виступили Б. Яворський і Р.Глієр. Твори О.Скрябіна виконали Г.Нейгауз і Г.Мелех. Підсумовуючи діяльність Г.Г.Нейгауза в Києві, Г.Коган писав: «Естрада для Нейгауза стала «святим місцем», трибуною, яка надає можливість артистові залучати публіку до найбільших досягнень мистецтва. Величезне зростання художніх вимог, поліпшення смаку, розширення горизонтів, розуміння і любов до нової музики, які з»явилися у публіки, - ось результати концертів Нейгауза» [4].
Усесвітньо відома нейгаузівська школа піаністичного мистецтва закладалася у Київській консерваторії. Серед багатьох київських вихованців Г. Нейгауза – Н. Перельман, Т. Гутман, В. Разумовська, А. Логовинський. Протягом 1920-1922 років Київська консерваторія переживала складні процеси структурування навчального закладу, пошуку нових форм організації навчального процесу. Г. Нейгауз разом з прогресивно налаштованими педагогами Б. Яворським, Ф. Блюменфельдом, К. Михайловим і активно налаштованою студентською молоддю прагнули оновити акдемічне життя. Г. Нейгауз був прибічником новацій.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.