Рунічне письмо. Сьогоденна зацікавленість рунами, страница 6

Всі стосовні до цього часу рунічні написи виконані «пунктирними»  рунами - 24-знаковим рунічним алфавітом, що зложився на основі головних різновидів 16-знакового рунічного ряду, що поступово заповнив всі свої лакуни. Уже на поч. XI ст. у меморіальних написах з'являються окремі «пунктирні» - позначені крапками знаки:  руни  i  із крапкою посередині використовується в значенні е, рун  k  із крапкою, поміщеною зверху між стовбуром і гілкою, позначає g і т.д. Одночасно відбувається диференціація звукових  значень ряду, який застосовується  паралельно «звичайних» і « коротко-гіллястих» рун. У результаті до кін. XII ст. рунічне  письмо  повністю пристосовується до фонетичної системи мови і ні в чому не уступало латинському письму.(5, 40)

 Найбільш ранні з бергенськіх знахідок датуються кін. XII ст., самі пізні - другої половини XIV ст.,(9, 420) тобто ставляться до епохи, коли в Скандинавії вже використовується латинське письмо. Не виключено, що їм володіли й деякі творці рунічних написів. Збереглася, наприклад, записка на rúnakefli, адресована священиком Іоном знатному городянинові Гуннару Хвиту (середина XIV ст.). Близько 10% рунічних написів на rúnakefli - латинські. Так, на одній з паличок по-латинському рунами вирізані фрагменти зі збірника поезії вагантів Carmina Burana, на іншій - Вергилиєвий рядок: Omnia vincit amor, et nos cedamus amori («Все перемагає любов, скоримося й ми любові»). Із цього випливає, що руни не відразу виходять із уживання не тільки у зв'язку з тим, що латинське письмо (уже в XII ст., що застосовувалося для запису текстів народною мовою) залишається надбанням лише кліриків і невеликої частини освітніх мирян (litterati): із самого початку книжкове і рунічне письмо обслуговували різні потреби. Раніше всього латинської писемності вдається замінити собою споконвічне рунічне письмо  у меморіальних написах: звичай споруджувати рунічні камені проіснував до сер. XII ст.; однак як повсякденне письмо, використовуване для передачі повідомлень, що не заслуговує фіксації на дорогому й довговічному матеріалі - пергамені, руни продовжують уживатися аж до XV ст. При цьому відомі окремі випадки їхнього проникнення в галузь, де споконвічно й безроздільно панувала латинська писемність: у кін. XIII ст. у Данії з'являються два рунічні рукописи, у тому числі запис «Сконського права» (Codex Runicus). (7, 324)

Англосаксонські руни

- особливий варіант рунічного письма, що вживався в Англії в VП-Х ст. Англосаксонський рунічний ряд (futhork) являє собою модифікацію старшого футарка.(9,421) Як і у випадку скандинавських (молодших) рун, змінам піддалося не тільки накреслення окремих знаків древньогерманського алфавіту, але і його склад, однак перетворення системи письма в Англії йшло в напрямку, протилежному розвитку рунічного письма її північних сусідів: не убік скорочення числа рун, але, навпаки, убік поповнення рунічного ряду. Уже в пам'ятниках кін. VII - поч. VIII ст. англосаксонський рунічний ряд містить 28 знаків, пізніше їхнє число зростає до 33 рун. Саме стільки рун у рунічному ряді в рукописі давньоанглійської «Пісні про руни» ( IХ-Х ст.).

Збереглося декілька десятків пам'ятників англосаксонської рунічної писемності, найдавніші з яких сходять до сер. VII в. Як правило, це дуже короткі написи (написи на монетах містять лише імена). Самий значений серед ранніх англосаксонських рунічних пам'ятників - напис, що облямовує сцени із древньогерманських, римських і біблійних сказань, вирізана на так званій рунічній скриньці Френкса (Franks Casket, VII ст.). До більш пізнього часу відноситься  вірш релігійного змісту, висічене на Рутуельському кам'яному хресті (Шотландія, VIII-IX ст.).(6,56)

СС та руни