Рунічне письмо. Сьогоденна зацікавленість рунами, страница 4

Молодші руни

VП-VШ ст. - перехідний період в історії рунічного письма. Збережені від цього часу рунічні пам'ятники - всі вони знайдені на території Норвегії й Швеції - украй нечисленні. Написи цього періоду ще виконані старшими рунами, однак у них вже помітні зміни в накресленні й фонетичному значенні окремих рун, причому нерідко паралельно з новими вживаються й старі форми. Крім того, міняється й мовний характер рунічних пам'ятників: вони починають відбивати, хоча й досить непослідовно, специфічні риси древнєскандинавських діалектів, саме в цю епоху переживаючи досить істотну еволюцію, у ході якої вони остаточно оформляються як відособлена група.(3,48)

 Передбачається, що наприкінці VIII в. невідомий реформатор підбив підсумок попередньому розвитку рунічного письма, створивши 16-знаковий рунічний ряд. Батьківщиною цього нового алфавіту, який до Х в.  поширився по всій Скандинавії, прийнято вважати Данію: саме тут знайдені самі ранні пам'ятники, виконані молодшими рунами, завдяки чому це письмо одержало назву «датські» руни.

На думку більшості рунологів, причиною переходу від старшого рунічного ряду до молодшого послужили головним чином ті важливі зміни, які перетерпів до цього часу фонетичний лад скандинавських мов: число голосних звуків зросло з 5 до 9, відбулися перетворення в системі приголосних. На всі ці зміни рунічний алфавіт відреагував досить незвичним напрямом; замість збільшення числа знаків пішло різке їхнє скорочення. Рунічний ряд не тільки не поповнився графемами для передачі нових голосних звуків, але, навпроти, позбувся від вже маючих в ньому рун, що позначали деякі старі голосні (е; о). «Редукції» піддалися й окремі графеми, що передають приголосні звуки; внаслідок цього на письмі перестали розрізнятися глухі й дзвінкі приголосні (порівн. ikla(n)t = England, «Англія»; tribin = drepinn, «вбитий» і т.п.). У силу неадекватності системи графем звуковому складу мови молодші руни здебільшого поліфункціональні - майже кожна з них використовується в декількох фонетичних значеннях.(3,50)

 На фоні старшого рунічного алфавіту молодші руни протягом довгого часу представлялися вченим як занепад писемності, а їхнє виникнення намагалися пояснити культурною ізоляцією скандинавів. Всі перетворення рунічного письма  додержувалися певної логіки й мали цілеспрямований характер. У ході перебудови рунічного ряду взаємодіють дві виразно простежуючі тенденції: фонетична й графічна. Якщо старше рунічне письмо було ідеальним фонографічним алфавітом, то молодше, підкоряючись принципу економії знаків, на свій лад також відбиває звуковий лад мови, але лише на рівні найважливіших для тої епохи фонологічних опозицій. По-новому впорядковується й форма рун - відтепер всі вони повинні бути однієї висоти; крім того, кожна руна неодмінно повинна мати стовбур і притім тільки один: не випадково з рунічного ряду в першу чергу виключалися графеми, що не задовольняли цим вимогам (g; е; d;о), попутно було змінене накреслення деяких рун (k; h; a; s; m). Ці графічні нововведення були викликані важливими змінами в рунічній техніці, у свою чергу пов'язаними зі зміною функцій рунічного письма.(5,32)

Графічні  нововведення

Висічені на каменях старшеруничні написи могли розташовуватися вертикально, горизонтально або по окружності каменю; різьбяр звичайно не порівнював величину руней з розмірами вибраної їм поверхні: якщо напис не вміщався, її переносили на будь-яку вільну ділянку каменю; варті по сусідству рунічні знаки часто були різної висоти. Уже в самих ранніх рунічних пам'ятниках епохи вікінгів цієї безладній розмаїтості був покладений кінець. Відтепер напис наносився на камінь строго по вертикалі, щільно заповнюючи його поверхню, знаки вирізалися на смугах, містячись між обмежуючу їхню висоту лініями й були одного розміру. У цих умовах особливу роль здобував стовбур, що задавав рівну висоту будь-якої послідовності руней. Останні рядки напису стали відхилятися від вертикалі й додержуватися вигину сторін каменю.(4,112) Так виникла форма дуги, потім - форма замкнутої дуги; залишений написом вільний простір звичайно заповнює зображення хреста. З XI ст. смуга, початок якої поклали обмежуючий напис лінії, перетвориться у рунічного змія: до одного її кінця приєднується голова, до іншого - хвіст. Нерідко напис розташовується на двох зміях, чийого голови й хвости з'єднані орнаментальними зв'язуваннями. Із часом форма змія усе більше ускладнюється: утворюють більші петлі, з'являється зображення його лабетів, хвіст прикрашають численні завитки. Поряд з рунічним змієм, насамперед характерним для шведських пам'ятників, на меморіальних каменях епохи вікінгів можна також зустріти сцени зі скандинавських сказань про богів і героїв зображення кораблів і т.п.(3,54)