Вдосконалення ринкового регулювання системи життєзабезпечення міст. Місце регіональної економіки в системі економічних відносин країни, страница 7

Визначальними з вищеназваних факторів конкурентної переваги вважаються фактори виробництва, до яких, деталізуючи традиційне трактування (земля, капітал і праця), віднесемо:

§  природні ресурси (доступність, кількість, якість і вартість земельних ділянок, корисних копалин, а також клімат та географічне положення);

§  населення (кваліфікація, вартість робочої сили);

§  інституціональну інфраструктуру (фінансові установи, суспільні інститути, правові відносини);

§  фізичну інфраструктуру (транспортні системи, зв’язок, інформаційні мережі, систему побутово–комунальних послуг);

§  фінансові ресурси (обсяг, вартість, умови та форми доступу до капіталу);

§  інформаційні ресурси (зміст, обсяги нагромадженої інформації, швидкість і вартість доступу до неї).

Конкурентні переваги економіки забезпечує також попит на внутрішньому ринку на товари і послуги та його основні складові – обсяги, динаміка, структура і доходи населення. Важливою складовою виступають також підтримуючі і споріднені галузі, продукція яких уже користується попитом на зовнішньому ринку і остання складова конкурентоспроможності — структура національної економіки (правовий статус фірм, структура власності, галузева структура та територіальна концентрація, співвідношення великих, середніх і малих фірм) та рівень конкуренції на внутрішньому ринку.

Крім вищевказаних чотирьох основних факторів конкурентоспроможності країни, до уваги беруться додаткові фактори – роль уряду та випадкові обставини [2]. Вплив уряду здійснюється через економічну політику – антимонопольні заходи, підтримку і розвиток конкуренції, валютно–фінансову політику тощо. До випадкових обставин відносяться винахідництво, різкі зміни цін на ресурси та попит, значні технологічні досягнення, політичні рішення країни, війни.

Зауважимо, що для України та її окремих регіонів проблема конкурентоспроможності має особливе значення, бо саме від неї залежить вибір моделі економічного розвитку взагалі і моделі системи життєзабезпечення зокрема.

Для розробки такої моделі необхідно оцінити конкурентоспроможність країни (регіону) в розрізі позитивних та негативних факторів впливу. До негативних факторів конкурентоспроможності відносяться:

·  падіння темпів економічного зростання, економічний спад виробництва;

·  неефективне використання факторів виробництва, в тому числі:

§  зниження родючості земель внаслідок використання застарілих технологій;

§  зменшення зайнятості населення і високий рівень безробіття;

§  фізичне та моральне зношення основного капіталу;

§  недостатній рівень підприємницької діяльності, зумовлений недосконалістю податкового законодавства, інертністю населення;

§  незадовільний стан державних науково–дослідних, дослідно–конструкторських, проектних та інших розробок внаслідок їх недостатнього фінансування;

§  незабезпеченість комп’ютерними та інформаційними мережами, новими засобами зв’язку;

·  екологічна катастрофа і забруднення значної частини означеної території;

·  розрив господарських зв’язків між суб’єктами економічної діяльності;

·  нераціональна географічна та товарна експортно–імпортна діяльність;

·  відсутність науково обґрунтованої соціально–економічної політики;

·  значна залежність економіки від зовнішніх факторів впливу;

·  зростання обсягів та впливу неофіційної діяльності на конкурентоспроможність економіки;

·  нерозвиненість фінансової, організаційної та інформаційної інфраструктури.

Слід підкреслити, що негативні фактори конкурентоспроможності країни впливають на розвиток регіонів як складової частини національної економіки. Але для регіону характерні й інші фактори, серед яких доцільно виділити наступні:

·  неузгоджена політика центральних органів влади та регіонів у сфері соціально–економічних відносин;

·  неврахування загального спектру соціально–економічних інтересів регіонів при розробці цілісної економічної політики держави;