Звідси всі вчинки, спрямовані на особисту вигоду, а людину утримують від їх вчинення тільки страх і нав'язані вихованням навички. Ця теорія підкуповує своєю простотою і логічністю. Як вже згадувалось вище за О. Уайльдом, «любов до самого себе - це єдиний роман, що триває довічно».[17, с.341] Поки темна основа нашої природи, зла в своєму виключному егоїзмі і божевільна у своєму прагненні здійснити цей егоїзм, все віднести до себе і все визначити собою, - поки ця темна основа у нас в наявності - не звернена - і цей первородний гріх не зламалися, до тих пір неможливо для нас жодне справжнє діло, а питання «що робити» не має розумного сенсу. Людина, яка на основі власної моральної хвороби, на своїй злобі і божевіллі засновує своє право діяти і переробляти світ по-своєму, така людина, які б не були її зовнішня доля і справи, за самою суттю своєю є вбивцею; вона неминуче буде гвалтувати і губити інших і сама неминуче загине від насильства. Вона вважає себе сильною, але вона у владі чужих сил; вона пишається своєю свободою, але вона раба зовнішності та випадковості. Така людина не зцілиться, поки не зробить перший крок до порятунку. Перший крок до порятунку для нас - відчути своє безсилля і свою неволю, хто цілком це відчує, той уже не буде вбивцею, але якщо вона зупиниться на цьому почутті свого безсилля й неволі, то вона прийде до самогубства. «Коли б люди захотіли, замість того, щоб рятувати світ, рятувати себе; замість того, щоб звільняти людство, себе звільняли, - як багато вони б зробили для порятунку світу і для звільнення людства!» [5, с.146] - писав Герцен. Ні вічній еволюції! Сьогодні страждання підштовхують нас до усвідомлення неможливості існування у такому стані, і нас спрямовують кудись вгору. Попереду ще, звичайно, є кілька років, поки людство поступово з'ясує для себе, що дійсно немає іншого виходу, а необхідно придушити егоїзм і правильно його використовувати. Людина містить в собі весь всесвіт, вона має стати єдиною силою, інформацією, знанням, відчуттям, що включає в себе все. Це й означає «досконалість творіння», до цього стану ми і повинні прийти. [14, с.17]
Усвідомлення егоїзму як зла дозволяє здоровомислячій людині відмежовуватися від нього частково чи взагалі, та в певні моменти життя людина все таки повертається до тваринного сходження моральних цінностей, тобто до егоїзму.
3.4. Егоїзм і самогубство
Самогубство - насильство над собою - щось більш високе і більш вільне, ніж насильство над іншими. Усвідомлюючи свою неспроможність, людина тим самим стає вище цієї неспроможності, і, оголошуючи собі смертний вирок, вона не тільки страждає, як підсудний, а й діє владно, як верховний суддя. Але й тут суд його неправедний. У рішенні щодо самогубства є внутрішнє протиріччя. Це рішення виникає внаслідок усвідомлення свого безсилля і неволі, тим часом саме самогубство є вже певним актом сили і свободи - чому ж цією своєю свободою не скористатися для життя? Але справа в тому, що самовбивця не тільки усвідомлює людську неспроможність у собі, але і зводить її до всесвітнього закону, що вже є безумством. Він не тільки відчуває зло, але і вірить у зло. Усвідомлюючи свою недугу, він не вірить у зцілення і тому осмислену його свідомістю силу і свободу може вжити тількизадля самознищення. До самогубства приходить кожен, хто усвідомлює уселюдське зло, але не вірить у надлюдське Добро. Тільки цією вірою людської думки і совісті індивід рятується від самогубства. Він не повинен зупинитися на першому кроці - усвідомленні свого зла, але повинен зробити другий крок - визнати суще над собою. «І трохи потрібно здорового глузду, щоб, відчуваючи все зло в людині, прагнути до Добра, незалежного від людини, і невелике потрібно зусилля доброї волі, щоб звернутися до цього Добра і дати йому місце у собі. Бо це суще Ласкаво вже саме шукає нас і звертає нас до себе, і нам залишається тільки поступатися Йому, тільки не протидіяти Йому» - пише Біблія.
Слабка інтегрованість у соціумі, індивідуальна автономія, індивідуалізм породжують егоїзм. Людина не може гармонійно розвиватись, якщо вона на рівні інтимних емоційних переживань, світоглядних диспозицій не самоототожнена, не долучена до когось, хто, на її думку, значно перевершує її як окремого індивіда. Тільки завдяки такому долученню, самоототожненню для особистості може вирішуватись фундаментальне екзистинційне (буттєве) питання, і головна проблема людини – смертність.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.