Адам Сміт писав «Якою б егоїстичною не здавалася людина, в її природі явно закладені певні закони, що примушують її цікавитися долею інших і вважати їх щастя необхідним для себе, хоча вона сама від цього нічого не отримує, за винятком задоволення бачити це щастя» [24, с.282]. Це пояснюється тим, що в різні часи люди різних рас по-різному розуміли задоволення і страждання. Те, що раніше вважалось задоволенням, переставало бути ним, і навпаки, те, що колись вважалося б тяжким упровадженням часу, за нових умов життя ставало задоволенням. Тепер ми знаходимо задоволення, наприклад, у веслуванні на човні, але не знаходимо його в житті. Але змінюються умови праці, і ми починаємо знаходити задоволення у тому, що колись вважали виснажливим. Взагалі можна сказати, що будь-яка робота, до виконання якої нас зобов’язує життя, можливо і буде з часом супроводжуватися задоволенням. Що ж таке альтруїзм, тобто якщо це не любов до інших, то принаймні думка про їхні потреби, і егоїзм, тобто самолюбство? Перш ніж діяти, жива істота повинна жити. А підтримання свого життя є першою турботою будь-якої живої істоти. Егоїзм стоїть попереду альтруїзму, внаслідок чого вчинки, необхідні для самозбереження, - включаючи сюди і насолоду, користь, принесену цими вчинками, становлять необхідні умови для загального блага. Таке ж незмінне переважання егоїзму над альтруізмом виникає і в процесі поступового розвитку людства. Таким чином все більш і більш зміцнюється думка, що кожен повинен отримувати вигоди і невигоди, які з її власної природи, будуть успадкованими або набутими. Весь сучасний розвиток суспільства йде до того, що кожен з нас користується благами не лише особистими, однак в більшій мірі благами суспільними. Всі наші матеріальні блага - продукти світової промисловості. Наші міста, вулиці, школи, художні галереї та театри - продукти світового розвитку за багато століть. Ми всі користуємося зручностями залізничних доріг; подивіться, як цінує їх селянин, вперше сівши у вагон після пішого ходіння під дощем. Але створив їх не він. Те ж на пароплаві: немає кінця радості нещасного селянина, що емігрує до своїх в Америку. Але все це - продукт не особистої творчості, а колективної, так що закон життя якраз суперечить цьому висновку. Він говорить, що в міру розвитку цивілізації людина все більш і більш звикає користуватися благами, здобутими людством взагалі. І цьому людина почала навчатися з найбільш ранніх часів родового побуту. Подивіться на село первісного острів'янина Тихого океану з його великим прощим будинком, з його насадженнями дерев, його човнами, правилами полювання, правилами доброчесного поводження з сусідами тощо. Навіть в уцілілих залишків людей льодовикового періоду - ескімосів - є вже своя цивілізація і своє знання, вироблені всіма, а не однією особою. В родовому побуті, побуту одиничного ніколи не існувало, дикуни з дитинства знають, що одноосібне життя і одноосібна насолода таким чином неможливі. На цій основі, а не на основі егоїзму складається все їхнє життя, як у колоніях граків або в гнізді мурашок. А потім, у подальшому розвитку тварин і людей, все повніше відбувається перехід від несвідомого батьківського альтруїзму до свідомого і з'являються все нові види ототожнювання особистих вигод з вигодами товариша, а потім співтовариства. Навіть у альтруїстичних задоволеннях стає можливим егоїстичне задоволення, як це видно в мистецтві, яке прагне забезпечити всіх насолодою. Але і з самого початку життя егоїзм був у залежності від альтруїзму, альтруїзм залежав від егоїзму. Але якщо вже взяти слово «альтруїзм», введене Оґюстом Контом, як протилежність егоїзму, тобто себелюбству, то що ж таке етика? До чого прагне і завжди прагнула моральність, розвинувшись у тварин і людських соціумах, якщо не до того, щоб боротися проти вузьких потягів егоїзму і виховувати людство в сенсі розвитку в ньому альтруїзму. Самі висловлюваня «егоїзм» і «альтруїзм» неправильні, тому що немає чистого альтруїзму без особистого в ньому задоволення, отже, без егоїзму.А тому, вірніше було б сказати, що моральні учення, тобто етика, розглядаючи ці поняття, мають на увазі розвиток суспільних звичок і ослаблення власних навичок людей, які не бачать суспільства через свою особистість, а тому не досягають навіть своєї мети, тобто блага особистості, тоді як розвиток навичок до роботи спільно і взагалі взаємної допомоги веде до ряду благих наслідків як у сім'ї, так і в суспільстві. У людині і в суспільстві постійно відбувається боротьба між егоїзмом та альтруїзмом, й мета моральності полягає в угоді між цими двома протилежними потягами. До такої угоди і навіть до перемоги громадських потягів над потягами особистого себелюбства люди приходять внаслідок поступових змін найосновніших засад своїх громад. Спочатку суспільний лад був військовим або войовничим. Всі підпорядковувалися в ньому вимогам війни і боротьби. Військова доблесть вважалася найвищою чеснотою, здатність відняти у сусідів птицю, дружин і які-небудь багатства вихвалялися як вища заслуга, внаслідок чого вся моральність зводилась до цього ідеалу. Згодом простежується становлення нового ладу - промислового, в якому ми перебуваємо тепер, хоча й нам ще притаманні риси військового побуту. Але тепер вже виробляються риси промислового побуту і з ними народжується нова моральність, в якій гору беруть такі риси мирної громадськості, як взаємна симпатія, а разом з тим з'являється і цілий ряд чеснот, невідомих в колишньому ладі життя. З розвитком людства у людей розвивалися моральні поняття. Спершу встановлення правил життя було справою релігій. Вони вихваляли війну і військові чесноти: мужність, відданість начальству, нещадність тощо. Але поряд з релігійною етикою зароджувалася й етика утилітарна. Її сліди помітні вже в древньому Єгипті. Потім в Сократа і Аристотеля моральність відділяється від релігії і в оцінку поведінки людини вводиться вже громадська корисність, тобто початок утилітаризму. Цей початок бореться протягом всіх середніх століть з релігійним початком, а потім, як ми бачили, починаючи з часів Відродження, знову виступає утилітарний початок і особливо посилюється в другій половині XVIII століття, в XIX столітті «принцип корисності твердо встановлений як єдине мірило поведінки». Оцінка корисності тих чи інших звичаїв породили поняття і почуття, пристосовані до відомих моральних правил, і таким чином вироблялася перевага такої поведінки, яка веде до суспільного добробуту, і неспівчуття або навіть осуд поведінки, що веде до протилежних наслідків. На підтвердження думки можна взяти приклад з книг Стародавньої Індії та з Конфуція, в яких видно, як розвивалася моральність крім обіцянки нагороди згори. Такий розвиток, на думку відбувалося внаслідок виживання тих, хто краще інших був пристосований до світового суспільного ладу. Отже у розвитку моральних почуттів є лише корисність. Жодного керівного початку - розумного або такого, яке випливає з почуття, люди не помічають. За одних умов, було корисно воювати і грабувати, набули розвитку правила життя, що зводили насильство і грабіж до моральних засад. Став розвиватися промислово-торговий побут, і змінились поняття і почуття, а з ними і правила життя, і почала складатися нова релігія і нова етика. Таким чином люди втрачали чистий, самобутній альтруїзм, піддаючись антихристиянській корисливості, і навпаки – егоїсти у безвиході робили добро заради власного блага, таким чином становлячи нову проблему етики – альтруїстичного егоїзму, і егоїстичного альтруїзму. Відомо, що впродовж цілих дев'ятнадцяти століть з часу появи християнського вчення військовий грабунок не переставав виставлятися як велика чеснота. Героями вважаються до сьогодні Олександр Македонський, Карл, Петро I, Фрідріх II, Наполеон. При виникненні держави і в існуючих уже країнах етика грабіжництва, насильства і рабства брала гору в правлячих колах, хоча в народних масах існувала з часів найбільш первісних дикунів інша етика: етика рівноправності і, отже, взаємодопомоги. Така етика проповідувалася вже і практично розвивалася навіть у первісному тваринному епосі. [11, с.286]
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.