Проаналізуємо деякі конфлікти, які мали місце на світовій арені впродовж останніх років для кращого вивчення досвіду міжнародної спільноти у врегулюванні збройних внутрішньополітичних конфліктів.
На початку 2001 року збройний конфлікт в Південній Сербії, що виник між етнічними албанськими екстремістами та сербськими і югославськими силами безпеки, створив реальну загрозу стабільності регіону. Мирне завершення цього протистояння стало можливим великою мірою завдяки реалізації стратегії Альянсу та інших міжнародних організацій, спрямованих на запобігання конфлікту. Кілька місяців по тому у сусідній країні колишній Югославській Республіці Македонія було успішно попереджено широкомасштабну громадянську війну, що могла б мати катастрофічні наслідки для країни та її населення і загрожувала звести нанівець міжнародні зусилля в регіоні.[43]
НАТО стабілізувала ситуацію, пославши до Македонії 3,5-тисячний військовий контингент, який діяв у межах операції з вилучення озброєнь у населення і повстанців, що звалася Essential Harvest – «Значний урожай». Альянс сприяв укладенню компромісної мирної угоди між сторонами, яка передбачила інтеграцію албанської меншини до політичної системи країни та задоволення її етнічних прав за умови збереження територіальної цілісності країни.[44]
У результаті операції НАТО військові дії було цілковито припинено, контингент скорочено до кількасот військових. У травні 2003 р., після завершення основної стабілізаційної фази операції, НАТО передав управління миротворчою місією в Македонії Європейському союзові. Загалом операція НАТО в Македонії була дуже успішною. Вона призвела до цілковитого замирення етнічних груп. Водночас ця операція не була надто складною, оскільки у країн НАТО та Альянсу загалом після операції проти Югославії збереглися хороші зв’язки як з македонським урядом, так і з албанськими повстанцями.[45]
Дарфурський конфлікт— міжетнічний конфлікт в Судані, що вилився у збройне протистояння між центральним урядом, неформальними проурядовими арабськими озброєними загонами «Джанджавід» і повстанськими угрупованнями місцевого негроїдного населення.[46]
Нинішній конфлікт у Дарфурі є наслідком невирішеності низки проблем і суперечностей економічного, етнічного, соціального та політичного характеру, що можна віднести до внутрішніх причин розпалення конфлікту. Кількість жертв конфлікту на 2012 рік оцінюється приблизно в 400 тис. осіб. Ще 2 млн стали біженцями .[47]
Приводом до сучасного конфлікту в 2003 р. стала угода між Хартумом і повстанцями Півдня про розподіл доходів від видобутку нафти, в якій не було враховано економічні інтереси неарабського населення провінції. Посилення напруження навколо Дарфуру в 2003 р. привернуло увагу міжнародної спільноти. В різний час посередниками у врегулюванні конфлікту виступали ООН, Африканський Союз, міжурядовий орган з розвитку, прикордонні держави. Першими небезпеку подальшого розгортання конфлікту побачили Ліга арабських держав та африканські делегати ООН.[48]
Африканський союз і Європейський союз направили представників для спостереження за припиненням вогню, угоду про це було підписано у квітні 2004 року. 30 липня 2004 року Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію щодо кризи в Дарфурі, яка зобов’язує уряд Судану протягом 30 днів роззброїти проурядові збройні загони «Джанджавід». Ліга арабських держав зажадала надати Судану більш тривалий термін і попередила, що Судан не повинен перетворитися на ще один Ірак. Ця організація категорично відкинула будь-яке військове втручання в зону конфлікту. З січня до серпня 2004 року Єврокомісія виділила Судану гуманітарну допомогу на суму 20 млн євро для подолання кризи в Дарфурі, зокрема на покупку продовольства і медикаментів біженцям та на підтримання миротворчих організацій, що діють на території Дарфуру.[49]
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.