Політико-правові врегулювання внутрішніх збройних конфліктів та досвід їх розв’язання світовою спільнотою, страница 2

При виконанні цієї роботи використовувалися такі методи дослідження: історичний, аналітичний, порівняльний, а також метод узагальнення.

          Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох питань, висновків, списку використаних джерел та літератури. В першому питанні  охарактеризовано політико-правовий статус та основні види збройних внутрішніх конфліктів. В другому  - визначено політико-правове закріплення вирішення внутрішніх конфліктів за участю міжнародної спільноти. В третьому питанні проаналізовано досвід міжнародного співтовариства у врегулювання внутрішніх  збройних спорів.

1.Політико-правовий статус та види внутрішніх збройних конфліктів

Поряд з міжнародними війнами, історія рясніє фактами збройних конфліктів неміжнародного характеру: це революції, громадянські війни, заколоти, повстання проти правителів  існуючого порядку. Збройна боротьба всередині людських спільнот, ймовірно, є однією з перших відомих форм війни. Згідно з історичними та статистичними джерелами ці конфлікти є не менш загрозливими, жорстокими і спустошливими , ніж міждержавні війни.[1]

Останнім часом все більше збройних конфліктів носять саме неміжнародний характер. Так за даними ООН в 90-х роках із 83 збройних конфліктів лише 3 були міжнародними. Дослідники М. Солленбергі П. Валленстін стверджують, що з 94 конфліктів, які налічувались у світі за 1989−1994 рр., тільки чотири можна вважати міждержавними.[2] За даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру , в 1990-2002 р. відбулося 58 великих збройних конфліктів в 46 точках землі. Лише три конфлікти мали міждержавний  характер , головною проблемою в інших була суперечка про територію або владу не між державами , а між сторонами всередині держав. [3]

Отже, в міжнародному  праві розрізняють два види збройного конфлікту: міжнародний та неміжнародний .

В науковій літературі наяні різні підходи до визначння поняття неміжнародний збройний конфлікт. На сьогодні  міжнародними документами, які визначають поняття та основні риси неміжнародного збройного конфлікту є:  ст . 3 загальна для Женевських конвенцій 1949 р. і ст. 1 Додаткового протоколу II .[4]

ІІ Додатковий протокол до Женевських конвенцій 1949 р.,був прийнятий на Дипломатичній конференції в 1977 р.  В цьому документі окреслюється ситуація, що підпадає під поняття неміжнародний збройний конфлікт: збройний конфлікт, що відбувається на території якої-небудь держави між його збройними силами й антиурядовими збройними силами або іншими організованими збройними групами, які, перебуваючи під відповідальним командуванням, здійснюють певний контроль над частиною території держави, що дозволяє їм здійснювати безперервні й узгоджені воєнні дії.[5]

Спираючись на вище згаданий документ, дослідники пропонують декілька визначень поняття «неміжнародний збройний конфлікт». Так, Капто О. вважає, що «неміжнародний збройний конфлікт – це розв’язання соціально-політичних, економічних, релігійно-етнічних та інших внутрішніх протирічь силовими засобами та методами» [6]. Доді К. доводить, що неміжнародний збройний конфлікт являє собою тривале збройне насилля, яке відбувається на території однієї держави, між урядовими збройними силами та антиурядовими силами чи іншими організованими збройними групами, між декількома урядовими групами або між декількома організованими збройними групами, які знаходяться під відповідальним командуванням і застосовують міжнародне гуманітарне право та право прав людини». [7]

У міжнародно-правовій літературі не існує єдиної думки щодо різниці між поняттями «неміжнародний збройний конфлікт» та «громадянська війна». Ряд вчених ототожнюють їх. Наприклад, на  думку П. Веррі , неміжнародкий збройний конфлікт - це синонім до « громадянської війни , що характеризується ворожим зіткненням збройних сил держави з озброєними силами сепаратистів або повстанців » . Свою згоду з тим , що під неміжнародний збройний конфлікт підпадає перш за все ситуація громадянської війни , висловлюють і деякі радянські вчені .[8]