Політико-правові врегулювання внутрішніх збройних конфліктів та досвід їх розв’язання світовою спільнотою, страница 6

Небезпечним викликом для світу і стабільності міжнародної спільноти є внутрішні збройні конфлікти. Зростання числа внутрішніх конфліктів та їх впливу на весь світ за останні десятиліття  призвело до збільшення сторін, що беруть участь у його вирішенні. При цьому мається на увазі , що міжнародні та регіональні організації , держави і недержавні організації об'єднують свої зусилля для боротьби з поширенням згубних конфліктів. Проте проблемним постає питання визначення міжнародно-провових підстав, які є основою участі міжнародної спільноти у вирішення конфліктів неміжнародного характеру. [25]

На відміну від регламентації міжнародних збройних конфліктів, що мають тривалу історію, спроби встановити в міжнародному праві норми про захист жертв внутрішніх збройних конфліктів довгий час не мали успіху. Такі конфлікти довгий час розглядалися як внутрішня справа держав і який-небудь інтерес до них з боку інших суб'єктів міжнародного права сприймався як неприпустиме втручання або інтервенція. Міжнародне публічне право саме по собі не допускає жодних втручань і зберігає заборону на інтервенції, як високий ідеал закладений в рамках первинних положень Статуту Організації Об'єднаних Націй. [26]

Твердження, що міжнародне гуманітарне право слід в обов'язковому порядку поширити на ситуації збройного протиборства всередині країни, не має правової основи. Необхідно створити такий міжнародний правопорядок, при якому державам буде вигідно проектувати норми міжнародного гуманітарного права на внутрішньонаціональні відносини. Такими умовами можуть бути:

- По-перше, усвідомлення державами того, що неконтрольоване насильство і смертоносна зброя спричиняють під час громадянських воєн такі ж страждання і руйнування, як і під час війн між державами.

- По-друге, після Другої світової війни великий розвиток отримала ідея прав людини. Міжнародне право в галузі захисту прав людини цілком свідомо і обдумано «втручається» у внутрішні справи держав. Основною його метою є забезпечити повагу людської гідності за всіх обставин.[27]

Проте в Статуті ООН, в п. 7 ст. 2 встановлюється, що принцип невтручання не поширюється на застосування примусових заходів на підставі глави VII Статуту ООН. Практика ООН показує, що внутрішні конфлікти, що відбуваються в якійсь державі, можуть інтернаціоналізувати, тобто набувати міжнародного значення. У цьому випадку організація не може залишатися байдужою, особливо, якщо мова йде про питання, що загрожують міжнародному миру і безпеці.[28]

В практиці міжнародного співтовариства здійснюються певні збройні заходи, проведені під егідою ООН, що одержали найменування «гуманітарної інтервенції» . Їхньою метою є військове втручання в події, що відбуваються в конкретній країні, яку роздирають збройні конфлікти міжнаціонального або релігійного характеру, для надання гуманітарної допомоги населенню, яке особливо страждає від таких дій (припинення кровопролиття, робота з біженцями, боротьба з голодом, допомога у налагодженні повсякденного життя і побутових умов і т.д.). а також для припинення військового протиборства воюючих сторін. Таке втручання, з огляду на особливі обставини, здійснюється без згоди уряду держави, у яку здійснюється військове вторгнення, тому воно й іменується «інтервенцією». Термін «гуманітарна» покликаний проілюструвати основну мету такого втручання. [29]

Гуманітарна інтервенція – це військове втручання однієї держави або групи держав у внутрішні справи іншої держави з метою усунення масових грубих порушень прав людини в цій країні, якщо вона (держава) не бажає чи неспроможна самостійно захистити права людини в межах власної території.[30]

Отже, з цього випливає, що гуманітарна інтервенція також грунтується  на важливих міжнародних документах у галузі прав людини, таких, як Загальна декларація прав людини (1948), Європейська конвенція про права людини (1950) та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966). Це сприяє утвердженню ідеї, згідно з якою всі мають право користуватися правами людини як у мирний час, так і під час війни.[31]