Політико-правові врегулювання внутрішніх збройних конфліктів та досвід їх розв’язання світовою спільнотою, страница 8

Право на гуманітарну інтервенцію чітко закріплено в Установчому акті Африканського Союзу та у Протоколі щодо запобігання, менеджменту і вирішення конфліктів, підтримання миру та безпеки від 10 грудня 1999 р., укладеному державами-членами ЕСЗД. Організація Американських Держав, Ліга Арабських Держав, Європейський Союз та НАТО можуть розглядатись як потенційні суб’єкти гуманітарної інтервенції, оскільки вони є регіональними системами колективної безпеки.[38] Регіональною організацією, яка має як правову основу, так і можливості для попередження конфліктів, є Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). У 1990 р. Паризька хартія для нової Європи доручила ОБСЄ шукати «використовуючи політичні засоби, шляхи запобігання конфліктів, які можуть виникнути».[39]

НАТО відповідно до Північноатлантичного договору є не регіональною організацією в сенсі ст. 53 Статуту ООН, а оборонним союзом, який згідно зі ст. 5 Договору про НАТО може застосовувати збройну силу у випадку нападу на державу-члена. Проте практика застосування цього документу країнами-членами НАТО свідчить про трансформацію НАТО в регіональну організацію колективної безпеки.

Зважаючи на те, що Нова стратегічна концепція допускає здійснення збройного втручання у випадку масових грубих порушень прав людини у рамках кризового менеджменту, а Організація має у своєму розпорядженні необхідні для цього засоби, НАТО цілком можна розглядати як потенційного суб’єкта гуманітарних інтервенцій у майбутньому.[40]

Світова спільнота в особі міжнародних органів та організацій повинна не тільки декларувати відповідальність держав за порушення міжнародних зобов’язань у галузі прав людини, але вкрай важливо, щоб під час гуманітарної інтервенції окремі держави не виходили за межі резолюцій РБ ООН, не брали на себе роль світових жандармів, і не призводили до ще більшої гуманітарної кризи в крані, яка стала об’єктом гуманітарної інтервенції.[41]  

Сьогодні ж практика як гуманітарної інтервенції, так і гуманітарної допомоги повинна здійснюватися в рамках Статуту ООН, адже Статут здійснює основний вплив на концептуальну і правову основу такої діяльності. Реалії сучасного світу диктують необхідність посилення ролі регіональних організацій у вирішенні гуманітарних криз, а також налагодження їх взаємодії між собою та ООН, як окремих елементів єдиної глобальної системи міжнародної безпеки. Аналіз практики та установчих документів регіональних організацій засвідчив, що вони у своїй переважній більшості страждають одним недоліком, який полягає у недостатній розробленості норм та нерозвинутій інституційній основі для здійснення заходів з метою запобігання та усунення внутрішньополітичних криз.

             3. Досвід розв’язання внутрішніх  збройних спорів світовим співтовариством.

В останні роки ООН , регіональні організації , державні та неурядові організації, а також окремі держави відіграють значну роль у подоланні кризових явищ та гуманітарних катастроф у різних точках планети. Особливо їх робота є необхідною під час збройних конфліктів, коли мирні жителі стають жертвами активних військових дій. Вже тривалий час міжнародне співтовариство залучається до врегулювання збройних конфліктів неміжнародного характеру, тому  виникає необхідність здійсненні регулярного аналізу  отриманих уроків від успішних та  невдалих місій  для  кращого досвіду  у врегулюванні конфліктів у майбутньому.

Лише у  2011 році здійснювалося 52 миротворчих операцій. 32 здійснювалися регіональними організаціями, союзами чи ситуативними коаліціями. Більшість з них очолювали європейські та північноатлантичні інститути (зокрема, ЄС, ОБСЄ і НАТО), але значну політичну та навіть військову активність демонстрували також регіональні організації поза трансатлантичним простором. Африканський Союз (АС), Ліга Арабських Держав (ЛАД) і Рада співробітництва держав Перської затоки (РСДПЗ), активно закликали ООН і міжнародне співтовариство вжити заходів для припинення насильства в Кот-д’Івуарі, Лівії і Сирії. Варто зазначити, що ЛАД наприкінці 2011р. сформувала та розгорнула свою першу миротворчу операцію – місію спостерігачів - з метою владнати заворушення та покласти край ескалації насильства проти мирного населення в Сирії. Цим та іншим регіональним організаціям досі бракує політичних і військових спроможностей для самостійних дій.[42]