УРСР у повоєнний період 1945-1953 роки

Надзвичайна державна комісія повідомила про матеріальні втрати від війни. лише прямі збитки внаслідок руйнувань, пограбування державного, кооперативного та особистого майна оцінювалися в 679 млрд. крб. (у довоєнних цінах). А з урахуванням воєнних видатків і втрат від припинення промислового і сільськогосподарського виробництва в районах, що перебували під нацистською окупацією, вони досягли 2 трлн. 596 млрд. крб. Ця фантастична цифра більш ніж у 14 разів перевищувала всі прибутки бюджету СРСР за 1940 р. Було втрачено 30 % національного доходу СРСР, загинуло близько 30 млн. його населення.

Протягом 1941-1944 р.р. смертоносна хвиля воєнних дій двічі прокотилася по території України, де загинуло 3,9 млн. мирних жителів, 2,2 млн. було силоміць вивезено до Німеччини; 10 млн. чоловік втратили притулок. На руїни було перетворено 714 міст і селищ міського типу та понад 28 тис. сіл України (понад 250 із них зазнали долі білоруської Хатині), 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, майже 33 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. В Україні залишилося лише 19 % довоєнної клькості промислових підприємств.

Тільки прямі збитки, завдані господарству України, становили 285 млрд. крб. ця сума вп’ятеро перевищувала асигнування УРСР на будівництво нових заводів, фабрик, залізниць, електростанцій, шахт, радгоспів, МТС та інших державних підприємств протягом усіх трьох довоєнних п’ятирічок. Загальна сума втрат, яких зазнали населення й господарство України, становила майже 1,2 трлн. крб.

Зважаючи на все це, деякі із західних експертів вважали, що для відновлення господарства СРСР потрібно не менш як 20-25 років, а дехто називав навіть 100 років. Сталося, проте, зовсім не так, що й давало підстви комуністичній пропаганді впродовж багатьох десятиліть глузувати над західними пророцтвами. Та при цьому не називался справжні, неромантизовані причини швидкої відбудови. До них, насамперед, слід віднести можливості, що їх створювала централізована тоталітарна система в мобілізації людських і матеріальних ресурсів.

Одним із наочних виявів цього став четвертий п’ятирічний план розвитку нродного господарства СРСР. протягом 1946-1950 р.р. обсяг капіталовкладень у господарство країни становив понад 65 млрд. крб. (у довоєнних цінах). Це перевищувало відповідні капіталовкладення за три довоєнні п’ятирічки, разом узяті. При уряді в Москві було створено спеціальний комітет із відбудови народного господарства, який здійснював координацію й спрямовував усю роботу. За рішенням московських інстанцій з Уралу, Далекого Сходу, Поволжя та інших регіонів в Україну направлялися кадри, надсилалася техніка й устаткування. Щоправда, тут доречно нагадати: устаткування евакуйованих під час наступу нацистської Німеччини на початку війни промислових підприємств так і не повернулося в Україну, оскільки це вважалося недоцільним. Тож відновлення промисловості довелося розпочати фактично з нуля.

Ці зусилля, про ціну яких не заведено говорити, дали швидкі й вагомі результати: в Україні було загоєно рани війни, відбудовано промисловість. Зазначеного п’ятирічним планом на 1950 р. рівня промислового виробництва досягли в ІV кварталі 1949 р. Обсяг валової продукції промисловості Україн в 1946-1950 р.р. збільшився в 4,4 раза й перевищив рівень 1940 р. на 15 %. Були відбудовані шахти в Донбасі, Дніпрогес, комбінати “Запоріжсталь”, “Азовсталь”, машинобудівні заводи Києва й Харкова та багато інших підприємтсв.

Певною мірою всьому цьому сприяли перманентні мобілізаційно-пропагандистські заходи, що їх здійснював тодішній режим, інспіруючи “соціалістичне змагання” та різного роду “рухи передовиків і новаторів виробництва”. Реальний, повсякденний ентузіазм людей, їх готовність до чергової самопожертви – все це тісно перепліталося з притаманними комуністичній системі формалізмом і демагогією. Відбудовуючи господарство, люди відроджували, прередусім, нормальне