Після усунення І.Самойловича гетьманська булава на Лівобережжі 1687 р. дісталася генеральному осавулу І. Мазепі. Його авторитет на той час і в Україні, і в Москві стояв так високо, що коли після скинення з гетьманства І.Самойловича, військова рада на р. Коломаку 25 липня 1687 р., за згодою московського уряду, майже одностайно обрала його гетьманом. Тоді ж було укладено новий українсько-московський договір — Коломацькі статті — який визначав дальші відносини двох держав.
Договір складався з 22 статей і мав в основі Глухівські статті 1669 р. з додатками, зробленими за гетьмана І.Самойловича.
Поруч з декларативним підтвердженням гетьмансько-старшинських прав і привілеїв і збереженням 30-тисячного реєстру Коломацькі статті забезпечували інтереси вищої старшини: гетьман не мав права змінювати її на "урядах" без царського указу.
Статті забезпечували військово-політичні права Москви в Україні: гетьману заборонялося здійснювати дипломатичні зносини, він мав зобов'язання дотримувати "вічний мир і союз" з Польщею, що по суті було визнанням польського панування на Правобережжі; гетьман зобов'язаний був посилати козацькі війська проти Криму і Туреччини. Як і раніше, у Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині й Острі мали перебувати воєводи і "ратные люди" "для оборони от неприятелей и чтоб впредь в малороссийских городах заметання и измены ни от кого никакия не было".
Статті передбачали перебування в Батурині московського стрілецького полку – для контролю над гетьманом. Вводилася нова стаття, яка трактувала про взаємини між Україною і Московською державою. Зокрема, заборонялося "голосов испущать", що "Малороссийский край гетманского регименту", а лише казати, що він належить до єдиної держави під царем. Мав бути вільний перехід з Московської держави в Україну.
Договір уперше зобов'язував гетьманський уряд "народ малороссийский всякими меры и способы с великороссийским народом соединять и в неразрывное и крепкое согласие приводить супружеством и иным поведением".
Отже, Коломацькі статті були дальшим кроком на шляху обмеження державних прав України Москвою, вони вперше заперечували державний характер гетьманської влади. Проте, як зазначає О.Оглоблин: "Коломацька угода... була безперечним успіхом Москви в її історичному наступі на Україну... і лише державний геній і глибокий патріотизм нового гетьмана Мазепи зробили так, що низка шкідливих для України ухвал Коломацької угоди залишились нечинними". Те ж зазначає про Коломацькі статті Н.Полонська-Василенко: "Цей пакт не був зреалізований".
Характеризуючи ситуацію, що склалася в Гетьманщині після скинення з гетьманства І.Самойловича, І.Крип'якевич пише: "Старшинська олігархія вже двічі позбулася гетьманів, що походили з її власного середовища, але виявили намагання створити сильнішу владу; обидва рази незадоволені скористувалися допомогою Москви. Це були ознаки небезпечної кризи української державності. Виникало питання, чи знайдеться людина, що зможе опанувати ситуацію і поверне авторитет влади".
Саме таким державним діячем став гетьман І.Мазепа.
Першим з українських істориків про цю роль Івана Мазепи в історії Гетьманщини написав В.Антонович: "...лівобережна старшина, цілком забувши і про автономні інтереси рідного краю, і про демократичні бажання народу, дбала тільки про свої власні інтереси. То були часи найбільшої деморалізації серед старшини, коли вона виробляла із себе привілейований дворянський стан. Цей дворянський стан може б і не склався так скоро, якби не з'явився чоловік, що з переконання, а не з власного інтересу вдержав і зміцнив той напрямок своїм авторитетом і привабив до себе всю старшину.
Таким проводирем був гетьман Іван Мазепа, чоловік найбільш освічений серед українських діячів. Він сам багато бачив у своєму житті і, таким чином, мав спроможність заручитися здобутками цивілізації, а крім того, він видається ще і природним талантом. Це єдиний з-поміж діячів XVII ст. справжній політик. Правда, він часто помилявся у своїх рахунках, але все ж він був одним із видатніших політиків свого часу. Коли придивитись до його діяльності, то можна переконатися, що він був дуже щирим і гарячим патріотом, бо завжди дбав про повну автономію свого краю"'.
Як стверджує О.Оглоблин, політична програма І.Мазепи визначалася ще в часи Дорошенка і Самойловича. Він твердо стояв на ґрунті української козацько-гетьманської державності й соборності українських земель. Основні цілі політики Мазепи як гетьмана України були:
1. Об'єднання українських земель, насамперед Гетьманщини, Правобережної України, Запорожжя і, якщо можливо, Слобідської України й Ханської України у складі єдиної української гетьманської держави.
2. Встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій держані європейського типу із збереженням традиційної системи козацького устрою.
"...Своїм політичним хистом і культурою, — пише Крип'якевич, — Мазепа скоро
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.
