Теоретичні та практичні аспекти проблеми змагальності. Визначення поняття змагального процесу, страница 3

Дещо інше тлумачення принципу змагальності дається в літературі з кримінального процесуального права. Зокрема, М.Строгович писав, що змагальність у кримінальному процесі означає таку побудову судового розгляду, у якій проведено розмежування процесуальних функцій між судом і сторонами таким чином, що функція обвинувачення відділена від функції вирішення справи судом і здійснюється обвинувачем; функція захисту здійснюється підсудним, який займає процесуальне становище сторони, і його захисником; суд не займає позицію сторони і, не зв'язаний доказами сторін і наведеними ними матеріалами, об'єктивно, всебічно І неупереджено досліджує всі обставини справи і виносить вирок за своїм переконанням, на підставі закону і згідно з істиною[ІІ]. Таким чином, у науці кримінального процесуального права при аналізі змісту змагальності акцент ставиться на необхідність розподілу (розмежування) процесуальних функцій, що забезпечує презумпцію невинуватості і з'ясування судової істини.

Але й у цивільному судочинстві не менш важливо забезпечити точний розподіл функцій між судом і сторонами з тим, щоб відвернути втрату судом об'єктивності і безсторонності, попередити небезпеку перетворення судді з нейтрального арбітра в активного посібника однісї з сторін Демократичне правосуддя і слідчий принцип — поняття несумісні. У цьому єдині як цивільне, так і кри-мшальне судочинство.

На мій погляд, сутність і природа змагальності єдині як у кримінальному, так і у цивільному процесі. Різними можуть бути окремі прояви принципу змагальності, форми реалізації цісї засади у кримінально-процесуальних і цивільно-про-цесуальних нормах, межі співвідношення активних повноважень суду і процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі, у рамках судового пізнання.

Із висновку про єдину природу змагальності у кримінальному і цивільному процесі слідує й інший висновок про те, що публічність процесу не виключає принципу змагальності, а отже, між побудовою процесу на змагальних засадах І захистом особистого інтересу немає причинно-наслід-кового зв'язку — принцип змагшгьності повинен мати самостійне, незалежне від диспозитивних засад, обгрунтування[12].

Таким чином, дослідження джерел змагальності має бути доповнено більш широким підходом, який розглядав би змагальність як основну характеристику процесу, як чинник, який визначає його розвиток. Тому, вважаю, що джерела змагальності необхідно обґрунтовувати виходячи із специфічного цивільного процесуального методу правового регулювання.

Метод правового регулювання — це одна з найскладніших категорій правознавства. Історія її обгрунтування і перших спроб наукового осмислення у вітчизняному правознавстві пов'язана з дискусією про систему права, яка розгорнулася у 1954-1958 рр. У рамках цієї дискусії з'ясувалося, що необхідно визначити додатковий критерій систематизації різних галузей права. Таким критерієм, на думку більшості учасників дискусії, повинен був стати метод правового регулювання. Однак на той період уявлення про зазначену правову категорію були дуже розпливчасті. З цього приводу' С.Вільнянський писав, що у поняття метод регулювання вкладається різний сенс, і прибічники даного критерію не тільки по-різному розуміють метод регулювання, а й неясно уявляють собі, що належить до методу, а що — до предмета[13].

У рамках цісї ж дискусії були запропоновані основні варіанти розуміння метод)' правового регулювання, які досі не втратили свого значен-ня[14]. Так, на думку одних учених, метод правового регулювання — це специфічний спосіб, за допомогою якого держава на основі сукупності юридичних норм забезпечує потрібну йому поведінку людей як учасників правовідносин[15].

Прихильники другої точки зору вважають, що метод правового регулювання — це прийом юридичного впливу, який характеризує використання у даній області суспільних відносин того чи іншого комплексу юридичних засобів впливу[16].