Теоретичні та практичні аспекти проблеми змагальності. Визначення поняття змагального процесу, страница 2

По-друге, зазначений підхід не враховує роль суду, співвідношення його активності у процесі із змаганням сторін, баланс цих складових при дослідженні фактичної сторони справи[8]. Як слушно зауважив В.Тараненко, немає жодної процесуальної системи, у якій би суд не брав ніякої участі у змаганні сторін[9]. Тому, принцип змагальності неможливо розглядати без врахування ролі і повноважень суду.

Звичайно, не можна заперечувати тієї обставини, що серед багатьох чинників, які впливають на формування принципів цивільного процесу, їх склад і зміст, важливе значення мають ті спірні матеріально-правові відносини, які складають предмет судового розгляду. Це положення має враховуватися при характеристиці всієї системи принципів цивільного процесу.

Разом з тим, не можна механічно переносити всі закономірності цивільного права на цивільний процес. Існування процесуальних галузей права викликано декількома причинами: необхідністю гарантувати суб'єктивні права, які надаються державою і існуванням конфліктності між суб'єктами при реалізації цих прав. Наявність конфліктних відносин при реалізації суб'єктивних прав (а вони неминучі) призводить до існування відносин щодо вирішення правових конфліктів. Процесуальні норми при цьому не тільки встановлюють процесуальну форму, а й передбачають комплекс прав і обов'язків, який доповнює правовий статус су-б"єктів права. У цьому самостійне значення процесуальних галузей. Однак їх значення цим не вичерпується. Тільки у процесі розкриваються причини правових конфліктів (а ними можуть бути, зокрема, недосконалість матеріальних норм, їх відсталість від предмета регулювання та ін.). тому без перебільшення можна стверджувати, що існування процесуального права сприяє удосконаленню норм матеріального права.

Вважаю, що при аналізі джерел розглядуваного принципу необхідно враховувати й ту обставину, що змагальність — це насамперед універсальна засада правосуддя як з цивільних, так і з кримінальних справ. У нинішній період немає заперечень щодо необхідності побудови змагального кримінального процесу. Сам факт наявності у кримінальному судочинстві принципу змагальності, незважаючи на перевагу публічних, а не диспозитивних засад, свідчить про те, що обґрунтовувати природу принципу змагальності потрібно не поза процесом, не особливостями цивільних правовідносин, а в характерних рисах самого процесу.

Прибічники іншого підходу щодо природи змагальності могли б заперечити, що змагальність у цивільному та кримінальному процесах — явища цілком самостійні та різні за своїм змістом. Справді, в багатьох випадках прояви змагальності у кримінальному і цивільному судочинствах різні. По-різному прийнято тлумачити зміст і значення принципу змагальності у науковій літературі з цивільного і кримінального процесуального права. Порівняємо підходи процесуалістів-цивілістів і процесуалістів-криміналістів.

У літературі з цивільного процесуального права переважною є точка зору, згідно з якою змістом змагальності є право і обов'язок осіб, які беруть участь у справі (насамперед сторін), повідомляти суду факти, які обґрунтовують їхні вимоги і заперечення, надавати докази в обгрунтування цих фактів і брати участь у їхньому дослідженні, а також змагальна форма цивільного судочинст-ва[10]. Акцент, як бачимо, зроблений на активній доказовій діяльності сторін.