Як зазначає Володимир Гулкевич, недостатнє наукове вирішення проблем розуміння та однакового тлумачення ознак злочину, передбаченого ст. 176 Кримінального кодексу (КК) України, не дозволяє правоохоронним органам належним чином протидіяти злочинам у сфері авторського права і суміжних прав.
Окремі питання захисту авторського права і суміжних прав кримінально-правовими засобами висвітлювались у наукових працях П. Андрушка, А. Коваля, Л. Кривоченко, С. Лихової, М. Мельника, М. Хавронюка, Б. Харченка, Є. Шевченка.
Зважаючи на бланкетний характер диспозиції ст. 176 КК України, завданням цієї моєї статті є визначення предмета кримінально караного порушення авторського права і суміжних прав шляхом юридичного аналізу положень цієї правової норми, а також відповідних статей Цивільного кодексу (ЦК) України2 та Закону України від 23 грудня 1993 р. "Про авторське право і суміжні права" (в редакції Закону від 11 липня 2001 р.3).
У науці вітчизняного кримінального права немає єдиного підходу до встановлення місця предмета у складі злочину, розкриття його суті.
В. Тацій, Л. Ришелюк і Л. Савченко визнають предмет злочину самостійною факультативною ознакою складу злочину. Ю. Александров і В. Клименко вважають за необхідне відокремити від об'єкта злочину предмет кримінально караного діяння, не конкретизуючи його місце серед елементів складу злочину.
На думку В. Гулкевича, більш правильним є визначення предмета злочину як факультативної ознаки об'єкта злочину, оскільки предмет кримінально караного правопорушення с важливою складовою частиною тих соціальних цінностей, благ, на які посягає винна особа. Під предметом злочину переважно розуміють речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину, чи з приводу яких або у зв'язку з якими вчиняється злочин. Є. Фесенко вважає, що предметом злочину є матеріалізоване утворення, безпосередньо діючи (впливаючи) на яке способом його вилучення, знищення, створення, зміни вигляду або правового режиму тощо, винна особа посягає на охоронювані законом цінності.
Однак останнім часом у зв'язку з розвитком науки та техніки визначення предмета злочину потребує суттєвого розширення. Тому цілком обґрунтованим є визнання предметом окремих злочинів явищ нематеріального характеру.
О. Радутний, наприклад, розуміє під предметом злочину речі або інші явища об'єктивного світу (інформація, енергія тощо), з певними іі.'іагіїшіісіммії яких кримінальний .іакші ініи'іі.іуі ііаянність у діянні особи оні.ік складу конкретного злочину"1. 11а думку Н. Розен-фельд, предметом злочину доцільно вважати речі або інші явища об'єктивного світу — як матеріальні, так і віртуальні, з певним впливом на які кримінальний закон пов'язує наявність у діянні особи складу конкретного злочину".
П. Андрушко визнає предметом злочину речі матеріального світу (матеріалізовані об'єкти) та інші явища об'єктивного світу (немате-ріалізовані об'єкти — інформація, енергія), які мають зовнішнє представлення і можуть сприйматись ог> ганами відчуття людини12.
Отже, предметом злочину поряд з речами матеріального світу слід вважати інші нематеріальні явища, які можуть бути виражені за допомогою спеціальних засобів і методів, наділені певною цінністю, призначені для задоволення потреб людини та зазнають впливу внаслідок злочинного посягання.
У диспозиції ст. 176 КК України законодавець визначив узагальнене поняття предмета цього злочину як твори науки, літератури і мистецтва, комп'ютерні програми і бази даних, виконання, фонограми, відеограми та програми мовлення.
Однак, оскільки диспозиція цієї правової норми має бланкетний характер, слід дослідити й інші нормативно-правові акти, що регулюють порядок створення
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.
