Процес конституційного відображення феномена гідності людини

сторонами цивільно-правових договірних відносин, хоча можливі випадки, коли і за наявності їх виникає право на відшкодування моральної шкоди.

Якщо неправомірне діяння порушує немайнові права •громадянина і якщо воно й заподіяло моральну шкоду, то право на її відшкодування виникає у випадках, передбачених чинним законодавством. Так, Законом України «Про захист прав споживача» передбачено право споживача на відшкодування моральної шкоди, яка йому заподіяна у зв'язку із порушенням його прав.

Чинним законодавством передбачено відшкодування моральної шкоди при порушенні окремих трудових прав працівника: права на безпечні та нешкідливі умови праці або якщо це передбачено умовами контракту.

При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати додержання встановлених законодавством вимог як потерпілим, так і посадовими та службовими особами, які відповідають за забезпечення належних умов праці. Порушення їх зумовлено діями (бездіяльністю) даних осіб. В загальному вигляді протиправною є дія (бездіяльність), яка не відповідає вимогам нормативних актів. Дія — це активна діяльність працівників по здійсненню покладених на них обов'язків. Бездіяльність передбачає їхню пасивну поведінку — невиконання або ігнорування цих обов'язків. Дискусійним є питання про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним звільненням, незаконним застосуванням дисциплінарного стягнення та порушенням інших трудових прав. Оскільки чинне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у випадках, встановлених контрактом, то, вважаю, доцільно рекомендувати включати до нього це положення.

Третьою умовою відповідальності за заподіяння моральної шкоди є причинно-наслідковий зв'язок між протиправною дією та моральною шкодою.

Особливий інтерес являє теорія необхідного і випадкового заподіяння. Так, теорія необхідного заподіяння виходить із того, що не будь-який зв'язок між дією і шкодою може бути об'єктивною підставою відповідальності, а тільки необхідний. Теорія випадкового заподіяння вказує на те, що, коли причинність випадкова, то для притягнення до юридичної відповідальності немає об'єктивних умов. Між поведінкою заподіювана шкоди та шкодою, що настала, необхідна наявність причинно-наслідкового зв'язку, тобто шкода має виступати як об'єктивний наслідок неправомірної поведінки її заподіювана. Наявність причинного зв'язку не завжди легко встановити. Так, у випадку відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на підприємстві, необхідно встановити наявність причинного зв'язку між захворюванням та несприятливим впливом. Для цього потрібно виявити шкідливу речовину, яка викликала захворювання або інший розлад здоров'я, визначити можливі шляхи та момент проникнення її в організм, належність речовини до відповідного джерела та інше. Також необхідно встановити, які наслідки настали у разі даної хвороби, та критерії, що характеризують зовнішній вияв наслідків ушкодження здоров'я: порушення звичайного способу життя, можливості нормального спілкування з друзями, знайомими.

Четвертою умовою є наявність вини заподіювача шкоди. Вина, тобто психічне ставлення заподіювана шкоди до своїх протиправних дій та їх наслідків, може виявлятися у формі наміру та необережності. При заподіянні моральної шкоди намір може бути прямим (передбачення шкідливих наслідків протиправної поведінки та бажання їх настання) та непрямим (свідоме допущення настання шкідливих наслідків). Необережність може виявлятися у вигляді самовпевненості або необачності. При самовпевненості порушник передбачає можливі шкідливі наслідки своєї протиправної поведінки, але легковажно розраховує їх відвернути. У разі необачності він цих наслідків не передбачає, хоча