Поняття та джерела міжнародного екологічного права. Характеристика принципів міжнародного екологічного права

принципів і норм міжнародного публічного права, що регулюють відносини у сфері охорони навколишнього середовища та раціонального використання його ресурсів. Міжнародні відносини з приводу охорони навколишнього середовища складають предмет міжнародного екологічного права[1].

Слід одразу зауважити, що сама назва „міжнародне екологічне право” підтримується не всіма авторами. У вітчизняній та російській літературі частіше використовується терміни „міжнародне право охорони навколишнього середовища” або „міжнародне право навколишнього середовища”. Змістовної різниці між цими поняттями практично не існує, хоча термін „міжнародне екологічне право” видається більш доцільним в силу його інтернаціонального застосування.

Міжнародне екологічне право є однією з наймолодших галузей міжнародного публічного права. Датою його зародження можна вважати проведення у 1972 р. Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища. За результатами цієї конференції було прийнято два основоположні документи – Стокгольмська декларація, яка визначила 26 принципів екологічно коректної поведінки держав, та Програма дій, на основі якої було розроблено Програму ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП).

Як вказує Н.В. Пронюк, система міжнародно-правового регулювання захисту навколишнього середовища володіє внутрішньою структурою, досить стійкими взаємозв'язками, а також власною нормативною основою і джерелами. У вітчизняної правової науки висловлювалося авторитетна думка, що вона володіє власними інститутами.

Однак структурне формування міжнародного екологічного права поки не завершено. Свідоцтво тому - збереження тяжіння деяких принципів і норм, що стосуються захисту навколишнього середовища, до інших галузей міжнародного права, особливо до морського і повітряного. Мова йде про ті тісно пов'язані з ресурсокористуванням галузі та інститути міжнародного права, в рамках яких починало формуватися міжнародне екологічне право.

На сучасному етапі головними і сталими елементами системи міжнародного екологічного права можна вважати: запобігання, зменшення та усунення шкоди навколишньому середовищі з різних джерел (в першу чергу через забруднення); забезпечення екологічно обґрунтованого режиму раціонального використання природних ресурсів; забезпечення комплексного режиму охорони історичних пам'ятників і природних парків; науково-технічну співпрацю держав у зв'язку із захистом навколишнього середовища[2].

Розвиток міжнародного права навколишнього середовища відбувається, в основному, договірним шляхом. За даними Програми ООН з навколишнього середовища, в даний час зареєстровано понад 300 багатосторонніх договорів у цій області. Сформована до теперішнього часу договірна практика характеризується укладенням договорів загального і спеціального порядку. За предметом регулювання вони підрозділяються на запобігання