Економічна система сучасного капіталізму

Японська модель регулювання ринкових відносин характеризується перш за все специфiкою корпоративних структур. Власниками корпорацiї є юридичнi особи, якi є фiзичними особами i привласнюють доход не у формi пiдприємницького прибутку, а у формi зарабiтної плати за виконання специфiчних функцiй i дивiдендiв по акцiях. Розрив мiж максимальною i мiнiмальною заробiтною платою в Японiї становить 5-б разiв, тодi як у США вiн є значно бiльший - 10-11 разiв. Частка доходiв по дивiдендах в японських корпорацiях є невеликою. Для них є характерними особливi методи закрiплення робочої сили на пiдприємствах, включаючи патерналiзм, сприяння корпорацiй у вихованнi своїх працiвникiв, створення умов для професiйного зростання тощо. Перелив капiталу мiж корпорацiями здiйснюється через рух банкiвського капiталу; частка позичкового капiталу значно перевищує частку доходiв вiд продажу акцiй. Таким чином, формується особлива роль регулювання через банкiвсько-кредитну систему i зменшується роль бюджетно-податкового регулювання.

Значна роль Японiї у свiтовiй торгiвлi дозволяє їй пiдтримувати нацiональну валюту шляхом експортно-iмпортних операцiй. Слiд зазначити наявнiсть в японськiй моделi, одночасно з ринковими, i адмiнiстративно-економiчних методiв регулювання. Наприклад, становлення строкiв i розмiрiв оновлення устаткування конкретним корпорацiям iз зазначенням величини штрафних санкцiй за невиконання прийнятих державою рiшень щодо реструктуризацiї підприємств.

Моделi ринку в країнах, що розвиваються (Пiвденна Корея, Тайвань, Кувейт, Гонконг, Сингапур, Об’єднанi Арабськi Емiрати та iн.), базуються на швидкiй змінi патрiархальних, феодальних структур i формуваннi на їх основi капiталiстичних вiдносин шляхом використання найновiших досягнень у виробництвi, управлiннi, включаючи i процеси мiжнародного подiлу працi. Цi процеси здiйснюються за рахунок державних коштiв, якi вкладаються безпосередньо державою або iноземними iнвесторами. Цi країни демонструють можливiсть створення ринку державою за її ж рахунок. Держава формує i підтримує сукупність підприємств, здатних самостійно господарювати, бути джерелом валютних доходів i ринком збуту для інших підприємств.

Інтеграція економічних процесів на різних континентах сприяє «розмиваню» суто національних особливостей моделей господарювання окремих країн. Саме таким шляхом здійснюється трансформація моделей господарювання в західноєвропейських країнах, Схiдноазiатському регiонi тощо. Отже, країнам з перехідною економікою, якi мають намір інтегруватись у великі мiжнароднi системи, слід орієнтуватися не на механізми господарювання якоїсь окремої держави, а, скоріше, на перспективи розвитку тих регiонiв, в яких вони функціонують, i на вимоги міжнародних угрупувань до форм, методів i результатів господарювання. З огляду на це можна констатувати, що у виборі моделей господарювання Україна має чітко орієнтуватися на європейські держави, Європейський Союз i країни