Соціокультурна динаміка. Діалог культур. Антична культура як фундамент західноєвропейської цивілізації. Середньовіччя – християнізація культури

називались "домами табличок", та письменними були далеко не всі. Але кожен громадянин Шумеру мав особисту циліндричну різьблену печатку, якою засвідчував документи. Певна річ, раби не мали права на печатки.

Приблизно 4 тисячоліття тому в Шумері був створений перший відомий епос "Сказання про Гільгамеша". Герой його - цар Уру, що присвятив життя пошукам сенсу існування. Нашого сучасника дивує філософське осмислення проблем життя і смерті. Багато чого побачив Гільгамеш під час подорожі по сусідніх країнах, в тому числі в Єгипті, але над усе його непокоїть смерть людей. Він замислюється над долею людини взагалі і над своєю особисто. "А я? І мене чекає така ж доля?" - воістину гамлетівське питання, сформульоване на світанку людської історії. Цікаво, що в цьому епосі вперше зустрічаємо міф про всесвітній потоп, що, мабуть, від шумерів перекочував до інших народів Сходу, а потім потрапив до Іудейського Священного писання і тепер живе в сучасній Біблії. Царство Шумер перестало існувати на початку II тис. до н.е. Спочатку загинула держава, потім народ, потім мова. Але культура шумерів не загинула, її нащадками стали вавилоняни.

Вавилонське царство. Маленьке місто з аккадською назвою Бабілу, що означає "Врата бога", під час панування племен амореїв, які завоювали ці землі, підноситьсяі під назвою Вавилон стає столицею нового царства. Воно проіснувало приблизно 1300 років (ХІХ-УІ ст. до н.е.). Вавилон увійшов в історію як великий торговельний, політичний, культурний центр Стародавнього Світу, що згадується всіма античними авторами.

Найвищий розквіт Вавилона припав на час правління царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.), котрий залишив по собі згадку як автор зведення законів, що буливисічені клинописом на базальтовому стовпі з зображенням царя. Це видатний юридичний документ, який складається з 282 статей сімейного, карного, майнового, спадкового права і має яскраво виражений рабовласницький характер. Тілесні пошкодження карались за принципом "око за око, зуб за зуб" у повному розумінні слова. Але це не стосувалось рабів. Вбивство раба каралось лише грошовим штрафом або компенсувалось іншим рабом.

Багато в чому вавилоняни розвинули винаходи шумерів. Спираючись на шумерські джерела, вони виділяли на небесній сфері нерухомі зірки і рухомі світила: сонце, місяць та 5 планет, які римляни згодом назвали Венера, Марс, Юпітер, Сатурн, Меркурій. На шляху сонця позначали 12 сузір'їв - знаки Зодіаку. Користувались у Вавилоні шумерськими астрономічними та календарними розрахунками (тривалість року 365 днів, 6 годин, 15 хвилин, 41 секунда; поділяли добу на 24 години, коло на 360 градусів). Поширена була 60-десяткова система обчислення; числа 7, 12, 60, 360 вважались священними.

Будівлям вавилонян, як і шумерським, не пощастило - вони не збереглись. Але згадка про величний храм і знамениту Вавилонську вежу - зікурат при ньому - знаходимо в Біблії, про неї свідчить і Геродот. Багатосхідчастий храм на честь Мардука (бог-покровитель Вавилона) мав 7 рівнів, на самому верхньому знаходився жертовник, сюди піднімався сам цар Хаммурапі, "найдосконаліший із царів", але з богами "смиренний і покірливий".

Художня культура шумерів та вавилонян не піднялась до рівня єгипетської. Вони залишили глиняні, кам'яні скульптури та барельєфи, досить примітивні в зображенні людей і набагато досконаліші у відтворенні фігур тварин, птахів.

Ассирійська держава існувала в період з кінця IIIтис. до кінця VII ст. до н.е., починаючи з міста-держави Ашшур (Ассур), яке вело жваву торгівлю металами, деревиною, каменем, зерном. Торгівлю ассирійці вдало поєднували з постійними війнами, перетворивши їх на справжнє мистецтво.

Ассирійська деспотія була військовою державою, мала велику добре