Феномен української культури. Тенденції розвитку сучасної української культури

через традиційні вишивки на сакральних предметах - рушниках, жінка-богиня, Велика-Матір або заміщується деревом, або схожа на дерево. Уподібнення її світовому дереву означає, що богиня-Матиу слов'янському пантеоні малафункції упорядкування Всесвіту.

Інше божество давніх індоєвропейців – грозовий бог-громовержець – репрезентоване у слов'янському пантеоні Перуном. Саме йому приписуються подвиги боротьби за визволення сонячного начала від Змія. У Перуна були свої ідоли, йому приносилися жертви, найімовірніше, також і людські.

Міфи, пов'язані з його діями, не збереглися, але їх відбиття знаходимо в численних казках про боротьбу Коваля, Микити Кожум'яки із Змієм тощо.

Збереглися також до наших днів повір'я та обряди, пов'язані з грозою, градом, громом, дощем. Найповніше збережені вони на Поліссі. Так, згідно з цими повір'ями, для протистояння грозі чи грому слід винести з хати лопату, якою саджають хліб у піч, або рогача – те, що має стосунки до сили, що її містить у собі піч – сили вогненної, культурної на противагу силі вологи, дикої сили. Коли гримів перший грім, треба було потертися спиною об дуба, що мав священний характер і був близький до Перуна.

Культ Перуна-громовика, борця з демонами, що їздить небом на колісниці, був пізніше перенесений на святого Іллю.

Перуна уявляли, очевидно, приблизно так, як пізніше Іллю: по небу на колісниці, запряженій четвіркою коней, мчить грізний бородатий бог, у руках його спис (молот чи сокира), що його він кидає в супротивника - нечисть. Слід колеса або спис – то й є блискавиця. Грім – то гримить колісниця, а колесо – то сонячний диск.

Віддавна, не тільки у слов'ян, вживався священний символ, який у Білорусії називають "громовик": колесо з шістьма спицями. Точніше, круг перехрещений трьома лініями через центр. Тут складна символіка:

-       кола, тобто простору, замкненого колом зліва направо, що огороджує від нечисті;

-  числа "три" – перехрещення кола трьома лініями;

-  четвірки коней – влада над чотирма кінцями світу.

І все це перегукується ще з символом сонця, силу і владу якого воєнний бог Перун перейняв від Бога-Отця.

Перун – військовий бог, він грізний і невблаганний. До нього найближчі воїни і ковалі.

Противник Перуна – Велес (Волос). Він хазяїн "нижнього світу", водних і земних сил, він пов'язаний з померлими предками, в його владі і врожай, і плодючість худоби (його ще називали "скотій бог"). Отже, коло його функцій дуже широке.

Протиставлення Перуна й Велеса як "верхньої" і "нижньої" сил мало у слов'ян цікавий відтінок. Приналежність Велеса до "нижнього світу" зовсім не означала, що він символізував сили зла. Навпаки, для землеробсько-скотарської частини слов'янського суспільства він був радше покровителем і захисником, в той час як Перун був грізним карателем і суддею. Більш того, Перун пов'язувався з небіжчиками нечистими, "заложними" – тими, хто помер "не своєю" смертю, не похований як слід, передусім – з утоплениками (за повір'ям саме заложні небіжчики керують грозою й градом). Велес же пов'язаний був із світом "своїх" небіжчиків, "родителів"; його шанували як прародителя.

Велес – персонаж, який міг взяти образ змія або частіше ведмедя. У легендах і казках знаходимо вказівки на його кульгавість, одноногість, сліпоту – іншими словами, він "кривий", "лівий", і в той же час він – небесний бог, а значить "прямий" і "правий". Отже, в образі Велеса – божества "нижнього світу" – поєднані дві протилежні сили: живильні сили (хоча й небезпечні