Для розчинення смол використовують вертикальний циліндричний апарат зі сферичним дном і сферичною кришкою, забезпечений сорочкою для обігріву паром. У кришці апарата мається люк для завантаження і чищення, штуцера для трубопроводів рідкої сировини, для приєднання конденсатора, установки пробовідбірника, запобіжного клапана, термометра, манометра, для подачі інертного газу. У днищі мається спусковий штуцер із запірним вентилем. Апарат обладнаний якірною або рамною мішалкою. Для конденсації парів розчинників, що виділяються, апарат з'єднують зі зворотним вертикальним конденсатором.
1.1.3 Властивості і застосування перхлорвінілових лакофарбних матеріалів і покриттів
Асортимент перхлорвінілових матеріалів включає різні марки атмосферостійких (у тому числі для тропічного клімату і холодного клімату півночі), водостійких, хімічно стійких, вогнезахисних, що не обростають та інших емалей, лаків, ґрунтовок. Вони висихають при кімнатній температурі за 1-3 години, утворюючи напівглянцеві покриття.
Однак після висихання в перхлорвініловому покритті залишається деяка кількість розчинників. Тому повне висихання покриття, після якого воно здобуває оптимальну твердість, настає через 5-7 діб. Допускається сушіння перхлорвінілового покриття при підвищеній температурі, але не вище 60-80ºС. При цій температурі протягом 1 години відбувається практично повне висихання, оскільки в плівці практично не залишається розчинників. Деякі марки перхлорвінілових матеріалів для повного видалення розчинників варто сушити при 60-80ºС в продовж 5-6 годин. При температурі сушіння вище 80ºС покриття жовтіє і втрачає еластичність.
Перхлорвінілові лакофарбні матеріали, які зберігаються при температурі нижче 0ºС мають схильність до желатинизації, тому їх рекомендується зберігати в закритих опалювальних складах.
Перхлорвінілові покриття відрізняються низькою паропроникливістю, високою водо- і атмосферостійкістю. В умовах помірного клімату покриття стійкі протягом 5-7 років. Вони стійкі до дії розчинів мінеральних кислот, лугів і солей, до агресивних газоподібних продуктів (особливо якщо в їхню сполуку входять хімічно стійкі модифікатори, пластифікатори і пігменти). Перхлорвінілові покриття витримують дію води, жирів, олій, спиртів, аліфатичних вуглеводнів (бензинів, уайт-спірита та ін.). Вони не піддаються дії цвілі і стійкі до загоряння, практично негорючі.
До недоліків перхлорвінілових покриттів відносяться: недостатній блиск і схильність до забруднення і розм'якшення при температурі вище 60ºС; низька адгезія до металевих поверхонь; низька термо- і світлостійкість.
Деструктивні процеси, що відбуваються під дією тепла й ультрафіолетових променів, приводять з часом до зміни кольору як пігментованих (потемніння), так і безбарвних (пожовтіння) покриттів. Поряд з цим підвищуються їх адгезія і стійкість до впливу розчинників, але губиться еластичність. Процес деструкції починається з відщіплення НС1 і утворення подвійних зв'язків у ланцюзі полівінілхлориду; потім відбувається окислювання по подвійних зв'язках з утворенням поперечних зв'язків, що приводять до підвищення твердості і крихкості полімерного покриття.
Необхідно відзначити, що перхлорвінілові покриття тривалий час зберігають неприємний запах, що обмежує їхнє застосування для фарбування внутрішніх поверхонь вагонів, автобусів, тролейбусів, а також фарбування виробів, що експлуатуються усередині житлових приміщень.
Перхлорвінілові лакофарбні матеріали використовують для фарбування виробів і конструкцій з металу і деревини, а також споруджень з бетону. Наносять їх переважно методами пневматичного, безповітряного або електростатичного розпилення. При фарбуванні металевих поверхонь емалі наносять по ґрунтовках на основі гліфталевих, пентафталевих, алкіднофенольних смол, а також смол на основі сополімерів вінілхлориду. У деяких випадках їх наносять по ґрунтовках на основі полівінілбутираля або по перхлорвінілових ґрунтовках.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.