Стратегія розвитку і дивідендна політика. Оцінка вартості грошових коштів в часі. Управління інвестиційною діяльністю підприємства, страница 5

для постійної норми дисконтування (Е_t = Е = const):

                                     α_t  = 1 / (1 + Е) ^t                                   (2.2.1)

для змінної норми дисконтування (Е_t → var):

α_t  = 1 / (1 + Е₁)  х (1 + Е₂) х … х (1 + Е _t)           (2.2.2)

Норма дисконтування – мінімально допустима для інвестора величина доходу з розрахунку на одиницю капіталу, вкладеного в реалізацію проекту.

Отже, економічний зміст норми дисконтування (синоніми – норма дисконту, норми ефективності, бар*єрна ставка) полягає в тому, що вона відображає мінімально допустиму для інвестора величину доходу з розрахунку на одиницю авансованого капіталу. Інвестор, по суті справи, виходить з допущення про те, що у нього завжди знайдуться альтернативні проекту можливості вкладення тимчасово вільних грошових коштів з прибутковістю, рівній нормі дисконтування.

Використання дисконтування дає можливість привести різночасні витрати і результати, здійснювані і одержувані в ході реалізації проекту, до зіставного вигляду. Необхідність такого приведення заснована на констатації того очевидного факту, що цінність еквівалентних грошових коштів, що одержуються в різні моменти часу, неоднакова.

Досвід практичних розрахунків свідчить про наявність істотної залежності результатів оцінки ефективності інвестування і схвалюваних господарських рішень від розрахункової величини норми дисконтування (що позначається надалі – Е). Причому, не дивлячись на те, що проблема вибору величини норми дисконту при оцінці ефективності конкретних інвестиційних проектів належить до найбільш принципових, навіть достатньо велика кількість досліджень не внесла повної ясності в методику її визначення.

Лише в найзагальнішому плані очевидно, що величина норми дисконту повинна відображати таку норму прибутку, нижче за яку інвестор визнав би вкладення капіталу в даний проект неприйнятним для себе.

Нижче стисло розглядаються дві основні концепції рішення актуальної проблеми визначення норми дисконту – концепція «альтернативної прибутковості» і концепція «середньозваженої вартості капиталу».

В рамках концепції альтернативної прибутковості можуть бути виділені наступні методи визначення норми дисконту:

1)  безризикова норма дисконту визначається з урахуванням депозитних ставок банків выщої категорії надійності, а також ставки ЛІБОР або ставки міжбанківських депозитів Лондонської фондової біржі, номінованих в доларах США або ЄВРО.

Недолік даного методу полягає в тому, що навіть у банків вищої категорії надійності відсотки по депозитах розрізняються, іноді істотно. Те ж справедливо і по відношенню до ставок ЛІБОР в різних валютах. Наприклад, за станом на середину грудня 2000 року річна ставка ЛІБОР по долару США склала 6,15%, а по ЄВРО – 4,83%.

2)  величина норми дисконту прирівнюється ставці рефінансування Центрального банка.

Якби ставка рефінансування, як це прийнято в країнах з розвиненою ринковою економікою, виконувала роль облікової ставки, то такий підхід бул би цілком придатний для масштабного практичного застосування. Проте до останнього часу банки практично не користувалися рефинансовими кредитами внаслідок їх надмірної дорожнечі.

Ставка рефінансування – процентна ставка, по якій Центральний банк надає кредити комерційним банкам. Встановлюється Радою директорів Центрального банку.

Лише з 04.11.2000 року ставка рефінансування опустилася на рівень 25% річних і стала зіставною з річним рівнем інфляції. Проте це не означає, що матиме місце лавиноподібне зростання попиту на кредити ЦБ з боку комерційних банків. Річ в тому, що ні короткострокових фінансових інструментів, ні інвестиційних проектів, що забезпечують рівень прибутковості, що перевищують ставку рефінансування, на ринку практично немає. З іншого боку, розміщення таких кредитів в реальному секторі економіки з повною на те підставою представляється банкам украй ризикованим незалежно від очікуваної прибутковості.