Макроекономічні чинники фінансової кризи

Баластрик Л. О.

кандидат економічних наук

МАКРОЕКОНОМІЧНІ ЧИННИКИ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ

Економічне зростання як головна мета сучасних економічних реформ залежить від рівня дефіциту державного бюджету та грошово-кредитної полі­тики. Монетарна політика, яка практикувалася законодавчими та виконав­чими органами, не була пов'язана з економічною динамікою, названі органи не стимулювали, а пригнічували її.

За умов економічного занепаду держави, низької конкурентоспромож­ності національної сукупної пропозиції товарів і послуг стабільність україн­ської валюти може певний час утримуватися за рахунок відповідної прагма­тичної монетарної політики. Тобто в умовах негативної економічної динамі­ки жорсткі заходи грошово-кредитної політики дозволяють на незначний пе­ріод забезпечити високий попит на національну валюту та її стабільність.

Політика стабільного курсу національної грошової одиниці повинна ста­ти основою розгортання інвестиційних процесів і пожвавлення економічної активності виробничого сектора економіки. За умов, коли економічне зрос­тання тільки починає формуватися, стабільна національна валюта є потуж­ним важелем усієї системи грошово-фінансових відносин і необхідною умо­вою формування їх довгострокової стабільності.

Грошова стабілізація ринкового типу, запроваджена з жовтня 1994 р., за­безпечила перехід до малоінфляційного зростання грошової маси. Про це свідчать темпи приросту грошової пропозиції (всі грошові агрегати), які в кілька разів перевищують темпи інфляції споживчих та оптових цін, що по­кращує забезпеченість національної економіки реальними грішми. Це сприя­ло значному уповільненню темпів падіння реального ВВП (січень— березень 1997 — (—7,9%), січень—березень 1998 — (—0,2%)), а обсяги промислової продукції за останні півроку зросли на 0,01 %.

Однак успіхи макроекономічної стабілізації відбуваються на тлі стійкого накопичення фінансових протиріч як по вертикалі (держава — економічні агенти), так і по горизонталі (поміж економічними агентами, обсяги забор­гованості яких досягли рівня ВВП).

Вертикальна заборгованість держави — зобов'язання, не виконані уря­дом. Вона виникає, по-перше, коли економічні агенти (наприклад, банки) позичають гроші уряду на певний час, по-друге, коли уряд не сплатив гро­шей за своїми зобов'язаннями. Посилення вертикальної незбалансованості фінансів по відношенню до грошової пропозиції — один із основних показ­ників оцінки внутрішньої стабілізації державних фінансів України.

Загальний обсяг внутрішньої заборгованості поділяється на дві частини:

монетизований борг, що складається з боргів держави перед банками країни, та немонетизований борг, основою якого є невиконання державою фінансо­вих зобов'язань, передбачених чинним законодавством (заборгованість із за­робітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних і несоціальних вип­лат), а також заборгованість реальному сектору економіки (заборгованість по державних замовленнях).

Динаміку монетизованого боргу держави можна прослідкувати за бан­ківськими оглядами, які щомісячно публікуються у бюлетені НБУ. Аналіз монетизованого боргу за 1992—1997 рр. свідчить про відсутність стабілізації державних фінансів. Так, вимоги до уряду щодо "широких" грошей (гроші + "квазігроші) мали таку тенденцію: за 1992 р. — 59,9% "широких" грошей за­безпечували кредитування уряду, у 1993 р. цей показник становив 8,8% (зни­зився у 6,8 разу), але наприкінці 1997 р. стрімко зріс (у 7,4 разу) і сягнув 64,7% обсягу обігових грошей.

Як бачимо, банківська система у цілому майже 2/3 своїх зобов'язань розміщувала у кредитах уряду, що обмежувало кредитування реального сек­тора з метою подолання негативних тенденцій падіння виробництва та по­дальшого економічного зростання.

Все це свідчить про те, що протягом 1992—1997 рр. зростала дестабіліза­ція державних фінансів України, яка негативно впливала на стан реальною сектора економіки.

У дискусіях з питань ринкових перетворень у постсоціалістичних краї­нах останнім часом дуже розповсюдженою стала точка зору, згідно з якою поглиблення фінансової кризи пояснюється нестачею грошей в економічно­му обігу.

Найважливішою ознакою браку грошей в економіці є низький рівень коефіцієнта монетизації, який розраховується як відношення середньорічної грошової маси до номінального ВВП, тобто коефіцієнт монетизації відобра­жає величину грошової маси, необхідної для обслуговування виробництва ВВП протягом даного періоду.

Оберненим показником до коефіцієнта монетизації є швидкість гро­шового обігу, що може бути визначена як кількість трансакцій (або оди­ниць ВВП), які обслуговуються грошовою одиницею протягом певного періоду (наприклад, року). Значення названих показників залежить від розміру попиту на реальні касові залишки. При зростанні попиту на гроші коефіцієнт монетизації зростає, а швидкість грошового обігу знижується — і навпаки.

Для визначення обсягів грошової маси у підрахунку коефіцієнта моне­тизації доцільно використовувати показник грошей у широкому значенні ("Ьгоагі топеу"), який дорівнює агрегату Мз, доповненому депозитами в

1^4

•*••-"                                                                                  "Фінанси України' 8 %