Лідерство. Вертикальний поділ праці в організації та необхідність керування. Ситуаційна модель керування Ф. Фідлера. Модель «шлях–мета» Т.Мітчела та Р.Хауса

межами, тобто на скільки вона ефективно пристосовується до навколишнього середовища в умовах ринку: економічним, соціально-політичним показникам. В цих умовах зростає роль керівника-підприємця. У процесі внутрішньофірмовому розподілі поступово виділяється особливий вид діяльності — управлінська діяльність.

Управління виробництвом — це складний цілеспрямований, безперервний, соціально-економічний, організаційно-технічний процес впливу суб'єкта управління на конкретний об'єкт (підприємство, відділ, ділянка).

Механізм управління передбачає сукупність конкретних відносин між людьми, підприємствами, організаціями, в основіяких лежить вплив суб'єкта на об'єкт управління.

Враховуючи особливості сучасного виробництва, керівництво організацією будується на сучасній концепції управління, в центрі якої стоїть згода і взаємопідтримка, а не панування і підпорядкування.

Управлінська діяльність поділяється на:

–  управління організацією;

–  управління людьми.

Роль керівника-менеджера можна охарактеризувати такими діями:

1) визначення цілей діяльності;

2) розробка стратегії і тактики досягнення цілей;

3) визначення конкретних задач;

4) визначення і підбір ефективних методів управління;

5) організація і контроль за виконанням;

6) аналіз і оцінка прийнятих рішень, тобто результатів діяльності;

7) аналіз проблем і можливих відхилень;

8) керівництво програмами;

9) оцінка ступеня досягнення цілей.

Більшість спеціалістів у галузі менеджменту представляють модель управління, яка розкриває зміст роботи керівника. (рис.6.1)

Рис. 6.1   Модель управління                                                         Керівництво— це видача директив, що необхідно зробити, налагодження співробітництва між людьми, забезпечення ресурсами організацію.

Мета — заохотити людей працювати ефективно і з бажанням.

Керівництво— це комбінація переконань, примушення і прикладу, яка здібна примусити людей виконувати те, що від них потребується.

Керівник— це особа, яка направляє і керує іншими людьми в їх сумісній діяльності для досягнення цілей.

Фактори, що сприяють ефективному керівництву;

1) підтримка (поведінка керівника, яка формує у підлеглого відчуття власної значимості;

2) гармонізація відносин (поведінка керівника сприяє встановленню в колективі тісних сприятливих відносин;

3) акцент на досягнення цілей;

4) сприйняття роботи.

Форми і масштаби цих факторів залежать від того, який стиль керівництва обирає керівник. Для того, щоб керівник міг управляти людьми, йому необхідно застосовувати владу.

Керівництво можна визначити, як «процес використання влади задля досягнення впливу на людей».

Влада — це можливість реально вплинути на поведінку інших людей, тобто влада — це знаряддя впливу.

Вплив — це будь-яка поведінка однієї людини чи групи осіб, що активно діє на поведінку, відчуття, стосунки інших людей. Проте влада не єдина основа керівництва і такий підхід притаманний лише авторитаризму і застосовується по відношенню до формальної організаційної структури.

Інше визначення розглядає адміністративне керівництво як «процес управління і впливу на спільну діяльність членів групи».

Тут вже запроваджуються елементи керівництва:

1) керівництво передбачає наявність підлеглих;

2) існує певний розподіл влади, впливу чи управління керівника, підлеглим;

3) керівники вказують, що і як робити.

У стосунках між керівником і підлеглим у процесі використання влади існує пряма пропорційна залежність (так званий баланс влади): влада керівника над підлеглим тим більша, ніж вища залежність підлеглого