Досягнення оптимального розміру сектора державних підприємств. Правові форми організації державних підприємств. Система контролю за діяльністю державних підприємств

Досягнення оптимального розміру сектора державних підприємств виступає заставою успішного розвитку країни і її економік.

Як показує міжнародний досвід, існують два основних способи виявлення оптимального розміру державного сектора:

—визначення соціальних видів діяльності, якими повинні займатися державні підприємства без накладення на них яких-небудь кількісних обмежень;

—чітке обмеження кількості підприємств, які зізнаються державними поза залежністю від виду їхньої діяльності.

У чинність гнучкості можливостей застосування першого способу він одержав найбільше поширення у світовій практиці. Так, він використається в більшості європейських країн. У результаті сектор державних підприємств формувався виходячи або з їхньої приналежності до суспільно-корисної сфери, або з важливості для реалізованої державою промислової політики.

У країнах Західної Європи до суспільно-корисної сфери прийнято відносити наступні життєво необхідні послуги: водо-, тепло- і електропостачання, транспорт, зв'язок'. У всіх країнах ЄС ті або інші галузі суспільно-корисної сфери входять до складу державного сектора. Зрозуміло, подібні послуги можуть виявлятися й приватними підприємствами за умови надання їм різних пільг і наявності спеціальних механізмів державного контролю над їхньою діяльністю. Однак керівні органи країн ЄС дотримуються думки, що деякі життєво необхідні функції краще забезпечуються державними підприємствами, ніж часткою бізнесом навіть у випадку спеціального регулювання останнього. У деяких країнах ЄС цей принцип закріплений у конституції (наприклад, у Німеччині відносно пошти й залізниць).

Яскравим прикладом віднесення підприємств суспільно-корисної сфери до державного сектора може служити Франція, де до складу госсектора входять такі галузі, як транспорт, енергопостачання, зв'язок, комунальне господарство². На підприємства зазначених галузей покладає ряд обов'язків, пов'язаних з безперебійністю роботи, забезпеченням рівних умов доступу й т.д. Разом з тим такі підприємства користуються деякими спеціальними правами й можуть получеиь фінансову підтримку держави.

Країни Східної Європи також прагнуть визначити ті сфери, у яких можливе присутність державних підприємств. Наприклад, Польща, активно проводячи приватизацію своїх державних активів, планує обмежити види діяльності державних підприємств підтримкою інфраструктури, а саме: морські й річкові порти; аеропорти; залізничні колії; електричні мережі; газо- і нафтопроводи; магістральні телекомунікаційні мережі; склади стратегічних запасів. Польські державні підприємства можуть також робити послуги в області наукової діяльності, основного утворення, поштового повідомлення³.

Отже, у більшості випадків розміри сектора державних підприємств уважаються оптимальними не через його економічну ефективність, а завдяки ефективному виконанню покладених на нього суспільно-корисних функцій.

Відзначимо, що в Європі спостерігається тенденція до відмови від державної участі в суспільно-корисних сферах. Деякі країни включають державні підприємства, що роблять подібні послуги, у загальний процес приватизації, зберігаючи лише більше твердий режим регулювання їхньої діяльності. Типовим прикладом реалізації описаного підходу є Великобританія, де протягом останніх 15 років був здійснений комплекс мер по приватизації підприємств у сферах телекомунікацій, енергетики й залізничного транспорту.

Однак, оскільки приватизація таких підприємств супроводжується введенням значної кількості регулюючих мір, рє результати найчастіше бувають негативними. Так, у Великобританії всі залізничні колії були передані приватної компанії Railtrack, але через надмірне державне регулювання й обмеження повноважень власників вона збанкрутувала". У цей час залізнична інфраструктура перебуває у віданні державної компанії Network Rail. Фактичні збитки Network Rail перевищують збитки Railtrack. Випадок Великобританії наочно показує, що проведення приватизації державних підприємств, що займаються суспільно-корисною діяльністю, не повинне супроводжуватися надмірним посиленням регулювання, інакше приватизація губить зміст.

Типовим прикладом другого підходу, орієнтованого на чітке обмеження числа державних підприємств, служить Нова Зеландія. За даними на лютий 2004 р., число підприємств у країні, власником яких є держава (state-owned enterprises, SOE), склало 16⁵. Крім того, у Новій Зеландії існує значна кількість різних державних організацій, чия діяльність зосереджена на виконанні винятково соціальних функцій. Частина цих організацій має статус державних компаній - компанії "корони", тобто верховної влади (crown-owned companies, CROC). Такий поділ державних підприємств на два типи не випадково.

Відповідно до законодавства Нової Зеландії SOE - компанії, чия діяльність переслідує винятково комерційні цілі, а соціальні функції вони можуть здійснювати, тільки попередньо уклавши угоду з державними органами й на умовах повної оплати наданих послуг з державного бюджету. Виходить, SOE по своєму устрої аналогічні звичайним приватним компаніям. До складу SOE входять компанії, які законодавством країни визнані стратегічними. Наприклад, статус SOE має компанія, що надає метеорологічні послуги (MetServicc).

У випадку CROC ситуація протилежна. Вони повинні в першу чергу виконувати запропоновані їм соціальні функції, а різні економічні вимоги, такі, як ведення беззбиткової діяльності, не є обов'язковими. До компаній "корони" ставляться всі аеропорти, "Радіо Нової Зеландії" і деякі інші.